працівниці судової поліції. Він уявив собі перегородку з рисового паперу, крізь яку просягає таємничий вогник: либонь, за нею дрібними крочками тихенько ходить японочка в білих шкарпетках із лампою в руках…
Він струснув головою. Анаїс Шатле стояла біля його столу, наче давала в такий спосіб дозвіл розглядати її скільки влізе. Так жінки підставляють обличчя і тіло лагідному сонячному промінню.
І раптом дівчина теж стрепенулася, скидаючи із себе навіяння.
– Жертва померла від передозування героїном.
– То це не вбивство?
– Убивство героїном. У вас є героїн?
– Нема і не було ніколи. Ми використовуємо опіати. Морфін. Синтетичні препарати. А героїн – ніколи. Він не лікує. Та й він незаконний, правда ж?
Анаїс мляво махнула рукою – як дуже захотіти, то цей порух міг означати й відповідь.
– Ви з’ясували особу жертви? – запитав Фрер.
– Ні.
– Це жінка?
– Чоловік. Точніше, молодий хлопець.
– А на місці злочину… маю на увазі, в тій ямі… щось незвичайне було там?
– Убитий був голий. І вбивця надів на нього бичачу голову.
Цього разу Матіас не був байдужий. Він наче справді побачив те жахливе видовисько. Рейки. Імла. Голе тіло на дні ями. І чорна бичача довбешка. Мінотавр. Анаїс зиркала на нього, пильнуючи за кожним порухом.
Щоб замаскувати свою ніяковість, Фрер заговорив гучніше:
– То що ви хочете від мене?
– Почути вашу думку про цього… пацієнта.
Він уявив собі того велетня, що втратив пам’ять. Ковбойський капелюх. Шкіряні чоботи. Поведінка здорованя з мультиків.
– Він геть нешкідливий. Присягаюся.
– Коли його знайшли, в руках у нього були закривавлені предмети.
– Але ж вашу жертву забили не розвідним ключем, еге ж? І не телефонним довідником?
– Кров на них збігається з кров’ю жертви.
– Перша група, позитивний резус. Найпоширеніша група крові…
Фрер замовк на півслові. Здогадався, куди манить його ця поліцайка.
– Та добре, – сказав він. – Не треба ловити мене на слові. Ви й самі знаєте, що він не вбивця. Що ж тоді вас цікавить?
– Я нічого не знаю напевно. Крім того, є ще одна можливість. Він був на місці злочину тоді, коли вбивця кидав тіло в яму. І міг щось бачити. – Вона трохи помовчала, потім сказала: – Можливо, шок, який викликав амнезію, спричинило те, що він побачив тієї ночі.
Матіас збагнув – насправді він від першої ж хвилини це відчував – що перед ним неабиякий детектив, набагато вищий од пересічного рівня.
– Можна мені з ним порозмовляти? – запитала вона.
– Ні, це передчасно. Він ще не зовсім отямився.
Вона зиркнула на нього через плече. Оце дівчина! Не збагнеш, як треба з нею розмовляти. То балакає нечемно, то поводиться немов пустотливе дівча!
– А чом би вам не сказати правди?
Фрер насупився.
– Що ви маєте на увазі?
– Адже ви поставили цьому чоловікові точний діагноз.
– Звідки