живуть підприємці, які тримають крамниці.
– Я не знаю, як вони живуть, але на тебе вже зараз не можна без жалю дивитися: змарніла, під очима з’явилися синці, вдягаєшся в те саме щодня.
– Це явище тимчасове, – не здавалася Мирослава.
– А де ми стільки грошей візьмемо?
– Я візьму ще один, більший, кредит на розвиток бізнесу.
Урешті-решт після довгої розмови чоловіки здались і погодилися з Мирославою. Наступні півтора року минули для жінки ніби в пеклі. Вона не нарікала ні на що. Терпляче, немов на роботу, ходила кожного дня до міськради та інших закладів, де у вузьких коридорах простоювала цілими днями. Щоб отримати один підпис, іноді доводилося принижуватися, плакати та вмовляти. Інколи підпис вдавалося лише купити за великий хабар. Гроші витікали, ніби вода крізь решето, тому мусила працювати в кіоску ще й у нічні зміни. Мирослава валилася з ніг від фізичної та моральної втоми. Коли (нарешті!) дістала всі дозволи на відведення землі під забудову й дозвільні документи на будівництво, прийшла додому та сказала своїм чоловікам:
– Я вас ні про що не прошу, окрім одного: дайте мені досхочу виспатися.
Вона прийняла душ і лягла спати, навіть не попоївши. Мирослава проспала цілу добу. Прокинулась відпочилою та бадьорою. Їй треба було знову братися до справи, щоб якнайшвидше збудувати крамницю.
2
У невеличкій крамниці було прибрано, чисто та охайно. Кожен товар був красиво викладений і розставлений на полицях.
«Молодці дівчата!» – подумала про себе Мирослава, але нічого не сказала, тільки стримано привіталася.
– Як завжди, каву? – запитала Марія.
– Як завжди, – кивнула Мирослава головою на знак згоди.
Лише нещодавно Мирослава дозволила собі пити горнятко міцної кави щоранку. До цього часу вона економила на всьому, де було можна. Спробувавши кілька днів пити каву щоранку, вона відчула, що цей напій додає їй на деякий час бадьорості й сили. Тепер вона вже не могла відмовитися від цього задоволення. Доки продавчиня заварювала каву, Мирослава оглянула всі полиці, щось занотувала до записника та написала в зошит для Марії все, що треба зробити впродовж зміни, з якими поставщиками розрахуватися, яке замовлення зробити торговим представникам. Так було вчора, позавчора, так є сьогодні і буде завтра. Дні схожі один на один, ніби близнюки.
Марія розповіла, як учора ввечері п’яниця-покупець мало не розбив холодильну вітрину, а Мирослава насолоджувалася гарячим ароматним напоєм і з задоволенням ще раз і ще озирала полиці, стіни, стелю та двері крамниці. Їй тут було все знайоме та рідне до болю, до кожної шпаринки й подряпинки. Скільки ж сили вона зі своїми чоловіками вклала у цю споруду! Одного разу Мишка, який сам був на будівництві, привалило плитами гіпсокартону і йому довелося майже годину волати про допомогу, бо не зміг самотужки вибратися з-під плит. Добре, що його почула якась жіночка, яка проходила повз будівництво. Дякувати Богові, відбувся переломом ноги, а не хребта.
– Мирославо