з ліжка, аби пересвідчитися, що мої ноги все ще в порядку. Можливо, саме тому я зосередилась на Лілі, у якої були найстрункіші, гнучкі ноги і вона завжди ворушила ними, вона брикалася, навіть коли сиділа біля вчительки, настільки, що та нервувалася і швидко відсилала її на місце. Щось тоді переконало мене в тому, що, коли завжди слідувати за нею, її ходою, то поступ матері, який увійшов до мого розуму і вже звідти не виходив, перестав би мені погрожувати. Я вирішила, що мені треба рівнятися на ту дівчинку, ніколи не втрачати її з поля зору, навіть якби вона дратувалася і проганяла мене.
8
Цілком ймовірно, що це був мій спосіб реагувати на заздрість, ненависть і задушити їх. Або, може, таким чином я хотіла позбутися почуття підпорядкування, чаклунства, від якого страждала. Звичайно, я охоче привчалася приймати перевагу Ліли у всьому, навіть її знущання.
До того ж вчителька поводилася дуже проникливо. Щоправда, часто запрошувала Лілу сидіти поруч з нею, але здавалося, що робила вона це більше для того, щоб та отримала добру оцінку. Насправді продовжувала хвалити Марізу Сарраторе, Кармелу Пелузо й особливо мене. Мені залишалося світитися яскравим світлом, надихатися, щоб стати більш дисциплінованою, більш ретельною, більш гострою. Коли Ліла виходила з своєї невгамовності, то випереджала мене без зусиль, Олів’єро помірно хвалила її першою, ніж мене, а потім вихваляла її віртуозність. Я відчувала в найвищому ступені отруту поразки, коли мене обганяли Сарраторе або Пелузо. Якщо мій результат був другим після Ліли, я погоджувалася з поразкою. У ті роки, думаю, я боялася тільки одного: не бути спарованою в ієрархії, встановленій Олів’єро до Ліли; не чути більше вчительку, яка казала з гордістю: Черулло і Греко найбільш старанні. Якби в один прекрасний день вона сказала: кращі є Черулло і Сарраторе або Черулло і Пелузо, я померла би миттєво. Тож я витрачала всю свою дитячу енергію на те, щоб не стати першою в своєму класі – мені здавалося неможливим цього досягти, – але не скотитися до третього, четвертого, останнього місця. Я присвятила себе вивченню і багатьох інших складних речей, далеких від мене, тільки щоб залишитися в курсі дій цієї жахливої та блискучої дівчинки.
Для всіх інших учнів Ліла була просто жахливою. Від першого до п’ятого класу початкової школи вона була провиною директора, а також трохи вчительки Олів’єро, найбільш ненависною дівчинкою в школі та районі.
Щонайменше двічі на рік директор був змушений влаштовувати змагання між класами, щоб визначити найбільш блискучих учнів і, отже, найбільш компетентних вчителів. Олів’єро любила ці змагання. У постійному конфлікті з колегами, з якими часом, здавалося, була близька до бійки, вчителька використовувала Лілу та мене як найяскравіший доказ того, що вона найкраща вчителька початкової школи в нашому районі. Тому часто траплялося, що вона брала нас у класи, щоб конкурувати з іншими дітьми, жінками та чоловіками, навіть незалежно від випадків, схвалених директором. Мене зазвичай вона посилала вперед, щоб