на кухні, щоб той пояснив фонові. Мисливець прийшов і, ставши перед фоном, відповідав на його запитання крізь складені пригорщею долоні. Пояснювати довелося довго, адже там, де ми полювали, не було жодних поселень, і мисливець мусив описувати наш шлях, посилаючись хіба що на такі прикмети, як форма скель, дерева, незвичні обриси пагорбів. Нарешті фон жваво закивав, а тоді сів і на кілька хвилин поринув у роздуми. Потім він швидко заговорив до мисливця, широко розмахуючи своїми довгими руками, а той кивав у відповідь і кланявся. Нарешті фон, доброзичливо всміхаючись, обернувся до мене й безтурботно, майже неуважно, простягнув мені свій порожній келих.
– Я наказати цьому чоловікові, – пояснив він, начебто байдужим оком спостерігаючи, як я наповнюю його келих, – щоб він відвести тебе в один особливий місце в гори. Там ти знайти особливий звір.
– Що за звір? – поцікавився я.
– Звір, – неясно повторив фон і повів рукою з уже напівпорожнім келихом. – Особливий звір. Такий ти ще не мати.
– Це якийсь поганий звір? – припустив я.
Фон поставив келих на стіл і розвів свої величезні руки.
– Отакий великий, – сказав він. – Не поганий звір, але дуже-дуже кусатися. Він жити на той великий-великий гора і ходити під гора. Буває, кричить сильно-сильно «уііііііііі!».
Я сидів і не міг збагнути, що ж це за тварина, а фон з надією дивився на мене.
– Зовсім схожий на ріж-трава, тільки хвіст іззаду не рости, – прагнучи допомогти, нарешті сказав фон.
Аж тут мені сяйнула здогадка. Я пішов по книжку, відшукав там потрібний малюнок і показав його фонові.
– Оцей звір? – запитав я.
– А! Так-так! – радісно підтвердив фон, погладжуючи зображення гірського дамана своїми довгими пальцями. – Оцей звір. Як ти його називати?
– Гірський даман.
– Хірський таман?
– Ага, а як ви називаєте його тут, у Бафуті?
– Тут ми називаєте його «н’їр».
Я записав цю місцеву назву у список, який складав, і знову наповнив келих фона. Той досі, немов зачарований, розглядав гравюру гірського дамана, водячи по контурах тонким пальцем.
– Дуже смачний цей звір, – нарешті зітхнув він мрійливо. – Ми готувати його з ямсом…
Фон змовк і, напевно пригадуючи страву з дамана, облизав губи.
Мисливець пильно подивився на мене й переступив з ноги на ногу – він вочевидь хотів щось сказати.
– Я слухаю, – сказав я йому.
– Маса хотіти йти в той місце, про який казати фон?
– Так, підемо завтра вранці.
– Щоб ловити цей звір, треба багато-багато люди, маса. Цей звір бігати швидко-швидко.
– Гаразд. Іди скажи всім моїм хлопцям, що завтра вирушаємо на лови.
– Так, сер.
Він стояв і далі тупцявся на місці.
– Що таке?
– Маса ще мене хотіти?
– Ні, друже. Повертайся на кухню й допивай своє вино.
– Дякую,