ті, людина подібно губці, убирає в себе масу найрізноманітніших фактів, беззастережно приймаючи їх на віру.
Але в скарбниці людських знань, серед дійсних і достовірних відомостей і фактів нагромадилося чимало й таких, що не викликають ні найменшого сумніву і у той же час є помилковими. Це усілякі факти з історії, географії, астрономії, техніки, поширені уявлення про тварин і рослин, розхожі думки у царині мистецтва і літератури, різні прикмети та марновірства, і просто повсякденні життєві «істини».
Подібні відомості досить швидко поширюються серед людей. Чимало сприяють цьому засоби масової інформації. На жаль, різного роду помилки і неточності можна зустріти в підручниках, довідниках, а часом і в солідних енциклопедіях. Ті чи інші помилкові положення перекочовують з одного видання в інше. Зустрічаються вони також у творах письменників і поетів, на картинах художників, у кіно- та відеофільмах, і навіть у працях відомих учених.
Таких помилкових даних нагромадилося вже так багато, що почали з’являтися книги, автори яких, почасти жартома, почасти всерйоз, зайнялися їх пошуком і спростуванням. Серед таких видань, у першу чергу, варто зазначити «Словник помилкових істин» американського професора Тома Барнема, «Ілюстрований виправник поширених помилок» відомого чеського письменника-фантаста Л. Соучека, «Лексикон популярних хибних думок» німецьких авторів В. Крамера і Г. Тренклера, «Повну ілюстровану енциклопедію наших помилок» С. Мазуркевича, видану в Росії, та деякі інші.
Дана книга належить до цього ж ряду і є, очевидно, чи не першою спробою долучити українського читача до цієї цікавої теми. Вона складається з кількасот коротких статей, що спростовують ту чи іншу «незаперечну» істину. Всі вони згруповані по темах (біологія, історія, географія і т. ін.) і розташовуються в хронологічному порядку.
Під час роботи над книгою автором були використані матеріали з вітчизняних і закордонних енциклопедій, книг, газет і журналів, а також різних електронних засобів масової інформації.
Можливо, деякі читачі будуть трохи збентежені, коли дізнаються, що помилялися в чомусь добре відомому. Інші відчують щире задоволення від того, що зможуть тепер викрити помилки навіть у деяких знавців і ерудитів. Нарешті, знайдуться й такі, котрі з інтересом приєднаються до пошуків нових помилок. Адже сфера широко розповсюджених невірних уявлень людства практично не обмежена.
Автор
Розділ 1. У світі тварин
Запитайте в кого завгодно про походження людини, і вам напевно дадуть відповідь, що людина походить від мавпи. Найбільш ерудовані будуть посилатися при цьому на Чарльза Дарвіна. Однак це невірно. Насправді людина походить не від мавпи, а від загального з мавпою предка.
Згідно сучасних даних основна лінія генеалогії ссавців-приматів, до яких належить і людина, починається приблизно 60 млн. років тому, тобто в ті далекі часи, коли вимирали динозаври. Маленький звірок, що годував своє потомство молоком, – плезіадапіс – спустився з дерев, щоб жити на землі. В результаті його передні кінцівки стали здатні захоплювати предмети, корпус зміг випрямлятися, а очі змістилися уперед, завдяки чому істота одержала кращий просторовий зір. Від плезіадапіса пішли гілки хвостатих напівмавп і мавп, а також безхвостих антропоїдів.
Мал. 1.1. Генеалогічне дерево приматів
Антропоїди, в свою чергу, розділилися на людиноподібних мавп і гомінід. До людиноподібних мавп належать довгорукі орангутанги, гібони, горили та шимпанзе. Вони можуть досить моторно пересуватися по землі. Тіло їх напівзігнуте, тому вони мають спиратися на передні кінцівки. Гілка гомінід розділилася на безліч інших, серед яких найбільш відомі дріопітек, рамапітек, австралопітек та ін. Це були вже прямоходячі істоти. Їхній мозок перевершував за розмірами мозок шимпанзе і горил, і вони вже переступили поріг, за яким починалися перші ознаки примітивної культури. Але тільки один вид з цього пучка гілок, що виникли було на генеалогічному древі, призвів до появи гомо сапіенса, тобто людини розумної. Отже, як бачимо, людина – лише одна з безлічі гілок великого дерева приматів, а мавпи – скоріше наші далекі родичі, аніж предки.
З часів академіка Павлова, який вивчав умовні рефлекси на собаках, вважається, що медичні експерименти над тваринами потрібна справа, оскільки вони дозволяють потім створювати нові ліки, які рятують життя людям. Однак це дуже хибна думка.
В США вийшла книга відомого американського вченого Роберта Шарпа «Жорстокий обман», в якій автор переконливо доводить, що тести, проведені на тваринах, абсолютно не придатні для людини. Деякі ліки, що пройшли успішні іспити на тваринах, можуть викликати негативні побічні явища при вживанні їх людиною, і навпаки, необхідні для людини речовини можуть бути відкинуті при іспитах на тваринах. Так, наприклад, аспірин шкідливий для тварин, а деякі ліки (валеріана тощо) викликають у них маніакальну пристрасть. Результати досліджень над тваринами показують лише реакції їхніх організмів і не можуть бути