в представлений у пантеоні Володимира тощо.
Водночас нижча міфологія, або ж демонологія, продовжує відігравати суттєву роль у світоглядних уявленнях українців. Є всі підстави стверджувати, що цей міфологічний рівень, опертий головно на віру в потойбічне існування душі й так званий «культ предків», був значущішим від уявлень про вищі божества і в дохристиянські часи.
Інтенсивний сплеск у вивченні демонології дослідники справедливо пов’язують із загальним піднесенням інтересу до простолюду, яке приніс романтизм наприкінці ХVIII – у перші десятиріччя ХІХ ст. Міфологічні образи широко представлені у творчості Левка Боровиковського, Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Миколи Костомарова. Першою половиною ХІХ ст. датований і початок системного збирання й вивчення фольклорно-етнографічних матеріалів з української демонології. Як приклад можна назвати праці Григорія Ількевича,[1] Івана Вагилевича,[2] М. Костомарова.[3]
Друга половина ХІХ й початок ХХ ст. представлені вже цілою плеядою таких досліджень, які стосуються різних етнографічних районів України. Показовими, зокрема, є праці Антоні Новосєльського,[4] Якова Головацького,[5] Павла Чубинського,[6] Івана Нечуя-Левицького,[7] Андрія Підберезького,[8] Петра Іванова,[9] Броніслава Сокальського,[10] Софії Стретельської-Ґринберґ,[11] Василя Милорадовича,[12] Володимира Шухевича,[13] Антона Онищука[14] та багатьох інших науковців.
Особливо заслуговує на увагу в цьому переліку доробок Володимира Гнатюка, чиї «Знадоби…» до сьогодні залишаються неперевершеними за обсягом та якістю матеріалів. Перший том цієї масштабної праці обмежено матеріалами з Галичини, проте другий містить і матеріали зі Східної України (збірки Митрофана Дикаріва, Данила Щербаківського).[15] Варто згадати й про ще одну ґрунтовну працю першої половини ХХ ст., значну увагу в якій приділено народним віруванням та уявленням, – це «Народна культура слов’ян» Казимира Мошинського.[16]
Радянський період спричинився до певного затишшя в опрацюванні міфологічної, а надто демонологічної тематики. Водночас були й винятки із загального правила, зокрема публікації Р. Кирчіва у відповідних розділах колективних монографій «Бойківщина»[17] та «Гуцульщина».[18]
Значний обсяг відомостей із демонології Полісся за програмою «Поліського етнолінгвістичного атласу» зібрали російські етнолінгвісти.[19] Вже у наш час результатом їхньої активної пошуково-збиральницької роботи стала ціла серія статей та монографій.[20] Щедро представлені демонологічні персонажі також в унікальному енциклопедичному виданні «Слов’янські старожитності»,[21] а в 2010 році було започатковано випуск систематизованих матеріалів із демонології Полісся.[22]
В Україні демонологічна тематика знову набула популярності в перші ж пострадянські роки. Зокрема, уже в 1991 році побачила світ книга «Українці: народні вірування, повір’я, демонологія»,[23] яка містить низку публікацій Тадея Рильського, Миколи Маркевича, Василя Милорадовича, Петра Іванова, Володимира Гнатюка, Петра Єфименка, Івана Франка, Всеволода Дашкевича, Данила Щербаківського, Хрисанфа Ящуржинського.
1992 року в Україні перевидано змістовну монографію Івана Огієнка «Дохристиянські вірування українського народу»[24] (уперше вийшла друком для українців Галичини і Волині ще в 1936 році). Цього ж року видав добірку міфологічних і власне демонологічних матеріалів Микола Дмитренко,[25] вийшла друком книга Марії Влад, у якій значне місце відведено демонології гуцулів.[26]
1996 року побачила світ значна за обсягом монографія Василя Скуратівського «Русалії»,[27] у якій автор приділив увагу і вищій, і нижчій міфології. Північ Волині й Західне Полісся у цьому ж році представив добіркою демонологічних бувальщин та оповідок Віктор Давидюк.[28]
2001 року чернівецький дослідник Ігор Чеховський видав монографію про демонологічні уявлення й народний календар українців Карпатського регіону,[29] а львівський етнолог Корнелій Кутельмах опубліковав ґрунтовну статтю про русалок.[30]
Однією з найкращих праць у сфері демонологічних уявлень українських горян став етнолінгвістичний словник «Гуцульська міфологія» львівської дослідниці Наталі Хобзей, датований 2002 роком.[31]
Образ