не мовчи і зараз шо-небудь человєку кажи…» Та шось-небудь сказала, а той чорт до человєка: «А ти ж таке скажи шо-небудь жонці, ану, подкавíруй шо-небудь». Вони б’юцця, а вон регоче».[55]
Описане вірування спричинилося до уявлень про худого й товстого чортів: «То, бачте, є їх два сóрти: один худий, а ’дин товстий. То товстий на худого каже: «Чо’ ти такий худий?» А вон каже: «Мене нихто, сколько живу в хати, нихто николи раз не спомине. То я худий». А тей гладкий: «А мене, – каже, – раз пó разу вспоминають, і я товстий».[56]
Трапляються відомості про сімейність чортів: «То казали – Головата Йовга летит! А чи це та правда була? То жонка його, чорта, чи шо».[57] У лайливих виразах згадують чортових матір та батька: «на чорту мать воно здалося», «йди к чорту мать», «зв’язатися чорти батька з ким» та ін.
Людську дитину чорти нібито могли обміняти на свою – так званого обміняника. Така дитина була потворна, постійно лише кричала та їла. Тому матері з дитиною було заборонено стояти на межі, бо «злий прóйде обмінєє»:
– «Я взяла троє дітей з собою в поле, ну вони маленькі ше такі були, я взяла їх на межі пулужила. А тут йде одна старенька бабця і каже до мене: «Ти, а нáшо ти дітей пулужила на межý» А я кажу: «А шо, не мона?» – «Ні, – каже. – То тіко по межах чорти гоняця. То я вже й своїм дітям кажу».[58]
– «То русказувала мені баба сєє, шо одна жінка пішла жито жєти і поставила дитину на межі. Приходит давати грудь – та й вже не така дитина. Вже від гинший, всьо – перемінилася дитинка. Та й вона – і до батюшóк возили її… та хто то нарáдив її, шо взяти три чи то дванадцять прутиков з овсóки, тих, шо за рік виросли, і бити – не шкодувати, шо воно плаче, – хай плаче – бий, і всьо. І на встатному прутикові, каже, обмінєло назад».[59]
У більшості випадків сприйняття чорта в уявленнях українців суттєво відрізняється від західноєвропейського зразка. Воно побутово-приземлене: чорт – насамперед не злий демон, а демон-невдаха. Він має розвинену уяву, проте позбавлений здатності раціонально її використати. Зокрема, чорт створив ватру, хату, віз тощо, проте лише Богові дано вдосконалити це тим останнім штрихом, який робить річ ужитковою й потрібною людині.
Важливою є участь чорта й у творенні людини, але водночас вона зводиться або до невдалих спроб, або до псування сотвореного Богом (як-от пуп як слід від пальця цікавого чорта). Чортові завдячують також створенням негативних в уявленнях селян речей: горілки, тютюну, скель, проваль та ін.; він причетний до того, що вогонь димить, що людина хворіє тощо.
Нерідко чорт стає героєм і водночас жертвою анекдотичних ситуацій. Зокрема, популярним в Україні є сюжет про те, як жінка дурить чорта: «Чоловік поїхав в лєс, ну й давай дрова рубать. Да хоче пня пересягнуть, а там голляка торчала. Ну, да й за яйце зачепівс да й говорит: «Ах! Чорт би вас забрав!» Только сказав – одо чорт. Каже: «То шо, продаєш?» – «Продаю». – «А за сколько?» – «Давай, – каже, – ну, так, як на тії гроші, мільйон».