Каже: «Доля, йди каши їсти». А раз: «Зара, зара, я, – каже, – прóйду», – доля обізвалася. Вони прилетіли до хати, стали сміятися… Як дивляця – то приходе… а приходе нечистий в хату. І шо робити? Бо до дванадцатої години він, каже, смолою розіллєця в хаті. То вони йому дали хустку з фрéнзелями, шоб він роз[в]’язав. Він ґлубав-ґлубав, і не роз[в]’язав, і пішов з хати. То мій дід Іван розказував, мій дід».[78]
– «Колись, таки правда була, тут їдна жінка справляла Гандрея. Ну і наготовилася. А прийшло багато жінок, дівчат, – мужчини нема ні їдного. А вона вийшла:
«Чорте, бісе, хоць ти йди сюди, тут дівчат повно». Аж, каже, йде якесь риковисько в хату. Каже: «Боже! Всьо поперевертало по столі, і всі повтікали».[79]
– «Ми не просили, але просять… То, каже, колись вийшла їдна і каже, шо «Суджане-гуджане, ходи до нас вечерати». А вбізвалося лихе і прийшло в капелюшí. Я не кликала. Прийшло таке страхоття, ну і каже: «Хто кликав?» А всі бояцца. Типіра кажуть, шо треба насадити макітру на голову, і вийти з кóйом, і перехрестити. А поки це зробили, то воно поділось. То біше не кликали».[80]
– «Ето було таке діло. Прийшли дивчата… у хати скáргували (ну, спрéндзували – випивали, гуляли, танцювали…). Скáргували – ето вже начинається, як ето глуха ніч. І та’ як то постукали, а вони вибігли – та’ як то три хлопци. А вона до йогó… а то стоєв нечистий. Та думала, шо той хлопець її позвав, а то нечистий прийшов. То вона та’ як то з ума чуть не тронулась, але до людей ходили, і тоє…»[81]
– «Колися розказувала баба муя, батькова, вона ж стара була вже, що на Введеннє пушла… то ж на Введеннє не мона танцювати. Ну. А пошла одна дівка, така була, що вельми у Деревку (баба моя з Деревка), каже, вельми вона вже танцювала. Танцювала, танцювала, аж приходить такий пан, приїхав на бричци вже, бричка така, з такими ґузіками, і взєв її танцювати. І взєв, каже, танцював, танцював із єю, і забрав і повів надвір, і взєв, посадив на бричку і повіз. Повіз її, і того нема, нема, а її стали шукати, а він взяв її пуд кроквину засадив. То там, казала баба… Ну, в погоню, да кроквина така, він взєв посадив її, і там… то казала баба, що те місце звали Гибець. Гибець, що загинула ж та жінка. А мати вичитала: «Кому Введеннє, а мені Виведеннє». Погоня – то корчі такиї. Вниз таке, темне, корчі, там папороть, таке всяке росте… А кроквина – деревина така, виверняна, виворот. Ну, пусадив пуд виворот, да шукала, да найшла… А мати вичитала: «Кому Введеннє, а мені Виведеннє». А вона вельми… а не можна ж танцювати на Введеннє. То ж то піст, Пилиповка. Задушив, забив її. А хіба то ж як… То якесь лихе є, видно вже. То вже, видно, якесь лихе».[82]
– «Це в одної, в Буковки, вона була ворожка, були такі – молодії, красівії таки. Вдіті, як салдати, а ноги курачиї. Колись дєвкі ходили на вечуркі. Ну, да девки гуляют, да шоб хлопці ж приходили до девок. А нема хлопців, до вони давай у комин гукат, шоб хлопци прийшли… Ось ідут такіє гарниє хлопци, шо только держис. Ідут уже на вечуркі, поприходили. А вони сидєли да вишивали, у одноє впав наперсток. Вона нагнуласа достават того наперстка. Нагнуласа – гі-і-і! Курачиє