і добре було все».[650]
Запрошування домовика на нове помешкання було дуже бажаним, про що свідчить така бувальщина: «Виходила замуж за другого, і вона свого домовика там не оставила, де жила, і його сюди не забрала. Вон сам прийшов, і розсердився на її, шо вона даже в своїй хаті не ночувала. («А як забирали?» – В. Г.) Ну, як кудись ідеш сам, то кажеш: «Ходім уже зі мною» або «Оставайсь собі з богом і живи». А вона не забрала і, каже, як лягаю спать, часов в дев’ять-десять як начне вже стукать, шаркать ложками – коси на голові встають. А потом приводила бабок – шептали, обсипали відуном хату, і ще й священним відуном, на Маковея святили».[651]
У наш час до відомостей про домовика ставляться переважно скептично: «Але хто його бачив, того домовика? То тілько така легенда йде, от як ото ті відьми, і русалки, і всяке таке».[652] Водночас донині притаманна українцям віра в те, що як комусь «не ведеться» – то ніби «домовик не прияє в хати».[653] Показовим, зокрема, можна вважати повір’я зі Славутщини: «Як построїм хату і як нема домовика, то нема й життя. Він в кожній хаті повинен бути».[654]
Годованець
Назви. Одним із найбільш популярних персонажів української демонології є різновид домашніх духів, відомий у спеціалізованій літературі як «дух-збагачувач», чи «домашній чорт». У народі його зазвичай називають годованцем. Унаслідок ототожнення з чортом побутують ще й такі назви, як чорт, нечиста сила, нечистий, біда, бізі, обіжа, дідько, дітко, дідко, ґідько, дідýх, діявол, злий дух, злий, моцейник; той, моци би не мав та ін.
Слід усе ж відзначити, що ототожнюють цих двох істот далеко не завжди: «Той, шо він вигодований, – то інакше. А то – дітко, чорт, – казали».[655] Тож побутує й низка с пецифічних назв, які виражають ті чи ті характеристики саме цього персонажа. У назвах годóванець, гоудóванець, гудóванець, гоудóваний чи хóванець, виховáнок, плеканчик закладена інформація про походження. Назви допомíжник, помічник, помóчнік, пастушок, щасливець окреслють функції. У назвах домашній; той, шо на горіщи; той, шо за платвов сидит; підхалупник, зáсідич, засідáч відображено локалізацію. Назва той, шо солі не їсть вказує на його вподобання.
Особливо цікавими є відантропонімні назви, зокрема мілько, микита, михаськó, федьó, малий федьó, фéдько, петрусь, юрко, юзик, іванцьó, антипко та ін. (Водночас трапляються й думки, що «Федьо – то чорт. То не гудованець».[656]) Домашнього духа могли називати за ім’ям його господаря: «Юрко, бо в Юрка диявол був, то казали, шо то юрко».[657]
Нерідко домашнього духа в одному й тому ж селі називають по-різному: «Та то казали, шо то зáсідич, той дух. […] То казали і годованець, і зáсідич, і федьó»;[658] «то казали годованець, засідáч (бо він десь сидів там)».[659]
Відома на теренах, де побутують уявлення про годованця, і назва «домовик», хоча чим ближче до Карпат, тим частіше місцеві жителі констатують її нехарактерність:
– «Домовик, то я