навчив би його всіх тих речей, яких батьки навчають своїх синів. Вони осідлали б коней, зарядили рушниці й поїхали шукати пригод у нескінченному світі. Вони жили б у давньому славному часі, Рон і малий. Вони були б герої, які приборкали на широких диких просторах усіх вовків.
Шонові снилося, що вулиця рухається. Він дивився у відчинені двері автомобіля, який пахнув яблуками, й вулиця схопила його за ноги, штовхаючи в той автомобіль. Зіщулений, Дейв сидів усередині на протилежному боці сидіння навпроти дверей, його рот був розкритий у мовчазному завиванні, тоді як вулиця штовхала Шона до автомобіля. Усе, що він міг бачити в своєму сні, були відчинені двері й заднє сидіння. Він не міг бачити чоловіка, який був схожий на полісмена. Він не міг бачити його супутника, що сидів на пасажирському сидінні. Він не міг бачити Джиммі, хоч Джиммі був весь час із ним поруч. Він бачив лише це сидіння, Дейва, двері й сміття на підлозі. Тепер він зрозумів, що то був дзвінок тривоги, якого він тоді не почув – підлога була всіяна сміттям. Обгортки з-під готової їжі та порожні пакетики з-під чипсів, банки з-під пива та лимонаду, паперові стаканчики на каву й зім’ята зелена футболка. Лише коли прокинувся й обміркував свій сон, він зрозумів, підлога автомобіля з його сну була тією самою, що й підлога в реальному автомобілі, й що він пригадав те сміття лише тепер. Навіть коли полісмени прийшли в Шонів дім і попрохали його подумати – справді подумати – про всі можливі деталі, він забув сказати їм про те, йому не спало на думку, що задня частина автомобіля була брудною, бо він цього не пам’ятав. Але уві сні його пам’ять відродилася й саме через це він збагнув – щось було негаразд із тим «копом», його «напарником» і їхнім автомобілем. Шон ніколи не заглядав до поліційного автомобіля в своєму реальному житті, ніколи не бачив його зблизька, але якась його частина знала, що сміття в ньому не може бути. Мабуть, під тим сміттям лежали й обгризені шкуринки яблук, і саме тому автомобіль тоді так пахнув.
Через рік після викрадення Дейва батько прийшов до його спальні, щоб сказати йому дві речі.
Першим було повідомлення, що Шона прийняли до Латинської школи й у вересні він почне навчатися там у сьомому класі. Батько сказав, що вони з матір’ю пишаються цим. Латинська школа належала до тих шкіл, куди ти мусив ходити, якщо хотів чогось досягти.
Другу річ він сказав майже побіжно, вже підходячи до дверей:
– Шоне, вони впіймали одного з них.
– Ти про що?
– Одного з чоловіків, які викрали Дейва. Вони його спіймали. Він уже мертвий. Зняв на себе руки в своїй камері.
– Справді?
Батько подивився на нього.
– Справді. Тепер ти можеш не бачити кошмари.
Але Шон запитав:
– А де другий?
– Суб’єкт, якого зловили, – промовив батько, – розповів поліції, що другий також уже мертвий. Торік загинув в автомобільній аварії. Зрозумів? – Батько подивився на нього таким поглядом, що до Шона дійшло: це остання їхня розмова