полісмен зігнув палець і поманив ним хлопців до себе.
– Ви дозволите мені щось запитати у вас? – Він нахилився над своїм круглим черевом, і його величезна голова затулила Шонові всю видимість. – Хлопці, ви вважаєте, що можна влаштовувати бійку посеред вулиці?
Шон помітив золотий жетон, закріплений на поясі біля товстого полісменового стегна.
– Не чую відповіді, – промовив полісмен, наставивши долоню за вухом.
– Ні, сер.
– Ні, сер.
– Ні, сер.
– То ви просто хулігани? Ось хто ви такі! – Він тицьнув своїм товстим пальцем у чоловіка, який сидів на місці пасажира. – Мені й моєму партнерові остогиділи хулігани, що лякають на вулицях пристойних людей. Вам зрозуміло?
Шон і Джиммі нічого не відповіли.
– Пробачте нам, – сказав Дейв Бойл, мало не плачучи.
– Хлопці, ви з цієї вулиці? – запитав великий полісмен.
Він ковзав поглядом по будинках на лівій стороні вулиці так, ніби знав тут кожного мешканця, і, якби малі набрехали, відразу забрав би їх до відділка.
– Так, – сказав Джиммі й подивився через плече на Шонів будинок.
– Так, сер, – підтвердив Шон.
Дейв не сказав нічого.
Коп подивився на нього згори вниз.
– Ти щось сказав?
– Що я сказав? – Дейв поглянув на Джиммі.
– Не дивися на нього. Дивись на мене. – Великий полісмен шумно видихнув повітря крізь ніздрі. – Ти живеш тут, малий?
– Що? Ні, не тут.
– Не тут? – Коп нахилився над Дейвом. – Де ти мешкаєш, синку?
– На Рестер-стрит.
Дейв усе ще дивився на Джиммі.
– Покидьки з халабуд на Низині вже проникли на Пагорби? – Червоні губи полісмена витяглися в трубочку, ніби він смоктав льодяник. – І напевне не для того, щоб робити тут щось корисне.
– Сер, ви про що?
– Твоя мати вдома?
– Так, сер.
Сльоза скотилася по щоці Дейва, і Шон та Джиммі відвернулися.
– От ми з нею поговоримо, розповімо, що витворяє її хуліганистий син.
– Я нічого… Я нічого… – промимрив Дейв.
– Залазь сюди.
Коп відчинив задні дверці автомобіля, й Шон відчув запах яблук – гострі пахощі жовтня.
Дейв подивився на Джиммі.
– Залазь швидше, – сказав коп. – Чи ти хочеш, щоб я надів на тебе наручники?
– Я…
– Що таке? – Тепер коп не на жарт розлютився і вдарив кулаком по відчинених дверцятах. – Залазь, кажу тобі, в машину!
Схлипуючи, Дейв поліз на заднє сидіння.
Коп тицьнув своїм товстим пальцем у Джиммі й Шона.
– А ви підіть і розкажіть матерям, що ви тут витворяли. І щоб я не бачив більше ваших бійок на моїх вулицях.
Джиммі й Шон відступили назад, а коп сів у свій автомобіль і поїхав геть. Вони бачили, як автівка доїхала до рогу вулиці й звернула праворуч. Дейв, чия голова затемнилася відстанню, озирався на них. А тоді вулиця знов спорожніла й, здавалося, заніміла після того, як хряснули, зачиняючись, дверці поліційного