відмовилася – лише 33 % погодилися надати контактні дані. В інших піддослідних спочатку запитували: «Чи вважаєте ви себе азартною людиною, яка любить експериментувати?» Майже всі відповіли «так», після чого 75,7 % надали свої електронні адреси[11].
Дві риси цього дослідження здаються мені особливо цікавими. По-перше, з усіх, кого запитали, чи вважають вони себе азартними, 97 % (сімдесят осіб із сімдесяти двох) дали ствердну відповідь. Думка про те, що майже всіх можна назвати азартними, – смішна. Але, коли людям ставили одностороннє запитання про те, чи належать вони до цієї категорії, майже всі вони так себе описували. Настільки великою є сила стратегії позитивного тесту і настільки обмежене бачення вона продукує. Як свідчать факти, цей процес може значно збільшити відсоток людей, які вважають себе азартними, послужливими або навіть нещасливими. Ба більше, хоча цей обмежений погляд є тимчасовим, він має неабиякі наслідки. Упродовж переконливого привілейованого моменту він робить людей уразливими до супутніх прохань. Це підтверджують результати, отримані вченими, і діяльність рекрутерів сект.
Інша примітна риса експерименту з газованими напоями полягає не в тому, що просте запитання схилило людей до певного вибору, а в тому, що цей вибір був потенційно небезпечним. Протягом останніх років усі експерти невпинно застерігали нас від того, щоб надавати інформацію недобросовісним особам, які можуть бомбардувати наші комп’ютери спамом (комп’ютерні шахраї), заразити їх руйнівними вірусами або зламати їх і змусити нас зіткнутися з тривалими наслідками крадіжки особистих даних. (Звісно, заради справедливості слід зазначити, що досвідчених і обачних користувачів навряд чи вдасться надурити електронними пропозиціями. Наприклад, мені було приємно дізнатись із численних інтернет-повідомлень, що багато українських повій хоче зі мною зустрітися; якщо ж зустріч організувати не вдасться, мені можуть запропонувати унікальні умови придбання відремонтованих картриджів для принтера. Незважаючи на ці винятки, до таких порад варто ставитися скептично.)[12]
Справді, з огляду на велику кількість негативної інформації про комп’ютерне шахрайство, здається дуже логічним, що дві третини першої групи піддослідних Болкана і Андерсена відмовилися надати свою електронну адресу. Зрештою, до них звернувся незнайомець, причому без запрошення й не відрекомендувавшись. Ці обставини однозначно вимагали обережності.
Важливо, що для всіх тих (75,6 % у другій вибірці Болкана і Андерсена), хто забув про обережність і похапцем зробив потенційно нерозумний вибір, коли його увагу привернули до азартного боку його особистості початковим одностороннім запитанням, були ці самі обставини. Така, на перший погляд, незрозуміла поведінка підтверджує одну з ідей цієї книги про те, що визначальним фактором під час ухвалення рішень часто стає не той, який надає найкращу пораду, а той, про який нам щойно нагадали. Але чому? Відповідь