бажання продовжити розпочате. Це бажання, яке підштовхує нас повертатися до незавершених історій, нерозв’язаних задач, запитань без відповідей і недосягнутої мети, відображає прагнення до когнітивного завершення.
Неперервний урок психології. Блюма Зейгарнік у Берліні перед початком роботи над ефектом Зейгарнік і п’ятдесят років потому в Москві, незадовго до завершення її надзвичайно продуктивного життя
З архіву доктора Андрея В. Зейгарніка
Перший із цих висновків – якщо дію не завершено, усе, пов’язане з нею, запам’ятовується краще – допомагає пояснити результати досліджень, які я без нього нізащо не зміг би зрозуміти. В одній серії експериментів люди дивились або слухали телевізійні програми, які містили рекламу газованих напоїв, ополіскувача для ротової порожнини та знеболювальних препаратів. Згодом учені перевірили, наскільки добре вони запам’ятали рекламні ролики. Найбільше запам’яталися деталі тих роликів, які дослідники зупинили за п’ять-шість секунд до її завершення. Ба більше, краще запам’ятовування подробиць незавершеної реклами фіксували відразу після перегляду, через два дні та (особливо) через два тижні. Це підтверджує, наскільки сильно нас притягує незавершеність.
Мабуть, ще дивнішими, на перший погляд, здаються результати дослідження рівня привабливості вродливих чоловіків для студенток коледжу. Дівчата брали участь в експерименті, під час якого їм було відомо, що привабливі студенти (з фотографіями і біографіями яких вони могли ознайомитись) оцінюватимуть їх на основі даних із Facebook. Дослідники хотіли дізнатися, кому з цих чоловіків згодом віддадуть перевагу студентки. Як не дивно, це були не ті учасники, які оцінили їх найвище, а ті, чиї оцінки для них залишалися невідомими.
Додаткова інформація допомагає нам зрозуміти цей загадковий результат. Під час досліду жінки частіше згадували тих чоловіків, чиї оцінки не були оголошені. Це підтвердило висновок про те, що, коли людям невідомий певний важливий результат, «вони не можуть думати ні про що інше». А оскільки, як ми знаємо, через постійну увагу до об’єкта він здається більш вартим уваги, частіше зосередження на цих хлопцях робило їх привабливішими в очах дівчат[47].
Яке значення має той факт, що незавершеність викликає неприємне, набридливе відчуття, якого люди намагаються уникнути або позбутись? Чи можемо ми на підставі цього зробити якісь висновки?
Проблема, з якою стикається більшість письменників, – зволікання. Писати важко; принаймні добре писати (текстові повідомлення не беремо до уваги). У цьому плані варто розглянути розмову між видатним британським романістом Сомерсетом Моемом і молодим інтерв’юером.
– Отже, містере Моеме, чи подобається вам писати?
– Мені подобається мати написаний текст[48].
І в цьому полягає дилема. Усі письменники хочуть якнайшвидше