має зворотний ефект, див. у Armel, Beaumel, and Rangel (2008), Houghton and Kardes (1998), Laran and Wilcox (2011), Millar and Tesser (1986), Posavac et al. (2002) та Tesser (1978).
24
Satisficing – розумний мінімум (англ.).
25
Satisfy – задовольняти, suffice – вистачати (англ.).
26
Дані на підтвердження того, що бренди отримують значну вигоду, коли споживачів просять оцінити один із найкращих товарів окремо, з-поміж гідних конкурентів, наводять Дхар і Саймонсон [Dhar and Simonson] (1992), Дхар та ін. [Dhar et al.] (1999), Кардес та ін. [Kardes et al.] (2002), Позавач та ін. [Posavac et al.] (2002, 2004, 2005), а також Санбонматцу та ін. [Sanbonmatsu et.al.] (1998). Дані на підтвердження схожого ефекту для менеджерських варіантів, які оцінюють окремо, зокрема від менеджерів одного з десяти найбільших міжнародних банків, наводять Позавач та ін. [Posavac et al.] (2010). Для підтвердження того, що в більшості рішень споживачів нормою є розумний мінімум і що ця тенденція стає ще помітнішою, коли бракує часу, інтересу та енергії, див. Kardes (2013), а також Wang and Wyer (2002). Нарешті, дані, які демонструють ефективність тактики врахування протилежностей (а також деяких її варіацій) в усуненні упереджень, можна знайти у Андерсона [Anderson] (1982), Андерсона і Секлера [Anderson and Sechler] (1986], Герцога і Гертвіга [Herzog and Hertwig] (2009), Гірта і Маркмана [Hirt and Markman] (1995), Гоха [Hoch] (1985), Коріат та ін. [Koriat et al.] (1980), а також Лорда та ін. [Lord et al.] (1984).
Звіт про дослідження впливу, який здійснюють на рентабельність інвестицій стратегії з розвіювання упереджень, підготували Ловалло і Сібоні [Lovallo and Sibony] (2010). Згодом Канеман, Ловалло і Сібоні [Kahneman, Lovallo, and Sibony] (2011) написали інформативну статтю, у якій описано найпоширеніші упередження під час ухвалення рішень і методи боротьби з ними.
27
Результати аналізу ЗМІ підтверджуються дослідженням, яке доводить, що, коли особи почуваються психологічно ближчими до певної теми або обстановки, вони більше фокусуються на запитанні «Як?», а не «Чому?» (Liberman and Trope, 1998; Trope and Liberman, 2010). Описи того, як розробляли програму з прикріплення репортерів і як вона вплинула на репортажі в друкованих і мовних ЗМІ, можна знайти в статтях Едей та ін. [Aday et al.] (2005), Кортелл та ін. [Cortell et al.] (2009), Лінднер [Lindner] (2008, 2009), а також Пфау та ін. [Pfau et al.] (2004, 2005, 2006). Докази того, що посадовці Пентагону перевіряли репортерів та іноді відмовляли їм у доступі до програми через недостатньо схвальні попередні сюжети, взято з досліджень Ріда [Reed] (2009), а також Ріда та ін. [Reed and al.] (2009).
Від себе можу додати, що зараз у мене є можливість обміркувати наслідки, які для мене мала програма з прикріплення журналістів за час її дії. Незважаючи на сильні побоювання щодо причин вторгнення, я не міг позбутись емоційного відчуття, що критика війни з мого боку була б певною мірою негідною поведінкою. Академічні праці, які були оприлюднені з того часу, допомагають мені зрозуміти, на чому ґрунтувалося це враження. Якщо в медійному фокусі, що переважав, війна поставала насамперед як дії людей, що вели її на місцях, а не тих, хто її планував за океаном, тоді – до біса інтелектуальне розрізнення – моє несприйняття справді було несправедливим.
28
Дослідження щодо просування в черзі опублікував Оберголзер-Джі [Oberholzer-Gee] 2006 р. Щоб ознайомитись із даними про те, що люди відчували обов’язок допомогти, провину в разі ненадання допомоги, і про частоту допомоги вразливій або нужденній