має ставити питання. – То коли ти дізналася, що Том – твій тато?
– Коли баба розповіла мені про свій намір переселити мене в ту хату. Вона пояснила, що Том Тулін – мій батько, що він нічого не знав. Вона зустрічалася з ним, і він дозволив мені жити на його землі. Вона сказала мені, що в нього є брат-близнюк, якому нічого не слід знати. Це було єдине прохання Тома.
– Що ти про це думаєш? – Бо запитує, і з її тону відчутно, що їй прикро за Лору.
– Я звикла до таємниць, – вона злегка всміхається, але в очах у неї сум.
Бо вирішує віддалятися від теми Тома і її нового життя на горі:
– Ти прожила тут шістнадцять років, доки не переїхала до тієї хати, тобі коли-небудь хотілося вибратися з дому? Звідси?
– Ми вибиралися звідси багато разів, – каже Лора, жвавішаючи. – Доки мама не захворіла. Ми їздили у відпустку в Дінгл. Я плавала в Клохерхеді, мало не потонула, – сміється вона. – І в Донегол ми теж їздили. Вони обидві любили рибальство. Вони ловили рибу, патрали, готували її. Робили риб’ячий жир.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.