даючи разом близько 60 % курсисток, тим часом як дворянок було лише 8 %.
В Археологічному музеї Київських вищих жіночих курсів. Майбутня археологиня В. Козловська – сидить, четверта зліва. Викладач – В. Данилевич. 27 травня 1915 року
Основною категорією курсисток Київських вищих жіночих курсів були вчорашні гімназистки (близько 80 %) або випускниці середніх шкіл іншого типу (єпархіальних училищ чи дівочих інститутів), хоча кількість колишніх інституток була дуже незначною. Натомість Вищі вечірні жіночі курси Аделаїди Жекуліної були орієнтовані переважно на жінок, які вже працювали, тож їхній контингент дещо відрізнявся. Майбутня історикиня Наталія Полонська-Василенко, котра розпочала навчання на курсах Жекуліної, але пізніше вступила на Київські ВЖК, писала про це так: «Між курсистками Вищих жіночих курсів та Жекулінськими була велика різниця. У Жекуліної здебільшого курсистки були вже не тільки дорослі, а навіть середнього віку. Тут [на КВЖК. – К.К.] переважала зелена молодь, яка своєю поведінкою часто перетворювала курси на ІХ кляс гімназії…» (Н. Полонська-Василенко, «Спогади»). Завдяки платі за навчання (100–120 карбованців на рік, залежно від відділення) та доброчинним внескам Київські вищі жіночі курси змогли розбудувати власну навчальну базу, в тому числі лабораторії, кабінети, бібліотечні зібрання та музейні колекції, перетворившись на добре оснащений для свого часу університет, а у 1912–1913 рр. без державної допомоги, лише за сприяння міської влади, яка безкоштовно надала земельну ділянку, звели власне приміщення (тепер вул. Олеся Гончара, 55а[1]).
Окремий розділ в історії вищої освіти жінок становить медична освіта. І якщо доступ до нижчих сходинок медичної справи (фельдшерсько-акушерської та сестринської) жінки отримали відносно безперешкодно, право вивчати та практикувати лікарський фах тривалий час викликало особливо запеклі дискусії. Медицина, поряд із педагогікою, була провідною сферою інтересів жіноцтва. Причини були різноманітними, від пізнавальних та альтруїстичних до цілком практичних – як професії, що могла гарантувати надійний заробіток. Вивчення медицини було метою більшості жінок, які від’їжджали до закордонних університетів, не маючи змоги навчатися на батьківщині. Першим закладом, який пропонував жінкам повний курс вищої медичної освіти, став Жіночий медичний інститут у Санкт-Петербурзі, заснований у 1897 році.
В Україні першим таким закладом стало Медичне відділення Київських вищих жіночих курсів, відкрите у 1907 р., котре, проте, діяло як автономна інституція і в 1916 р. було перейменоване на Київський жіночий медичний інститут. У 1910 р. було відкрито також Жіночий медичний інститут у Харкові, заснований Харківським медичним товариством, та Одеські вищі жіночі медичні курси. Їхніми викладачами стали університетські професори-медики, у тому числі видатні вчені, а вступні конкурси до цих шкіл були величезними. Значну частину