сам. – Ден почувався трохи ніяково через те, що ось так відмахнувся від Фелікса, який просто намагався бути приязним, але чомусь він хотів тримати свого сусіда трохи на відстані. Особливо тоді, коли це стосувалося дівчат.
– Правду кажеш. Мабуть, краще, щоб ми не сварилися через одну дівчину, еге ж?
Ден лише кивнув, тихенько зітхаючи.
Коридор заполонили учні, що заносили до кімнат свої речі, – яблуку ніде впасти. Багато з них сновигали групками і про щось говорили. Чому Деновим сусідом не став хтось із них?
– Деніеле Кроуфорд, ти тільки глянь, – скомандував Фелікс, примушуючи його зупинитися перед входом до вестибюля. Він указав на двері, до яких галявиною наближалися учні. – Дівчата. Вистачить нам обом.
Обережно вивільнивши руку з липких лещат Фелікса, Ден вийшов надвір. Цей день стане кращим. Повинен стати.
– Наприклад, я почуваю себе дорослим, а ти? – Ден запхав до рота ще один шматочок м’ятного морозива з шоколадною посипкою.
Фелікс байдуже глянув на нього.
– Не певен, що правильно зрозумів, що ти маєш на увазі.
– От що. – Ден підняв невелику картонну тарілочку з морозивом і покрутив її у руці. – Усе це морозиво. Таке відчуття… Не знаю, ніби ми маленькі діти на чийомусь дні народження. – Він зиркнув на крихітну дерев’яну лопатку, що додавалась до тарілочки. Від цього хлопець почувався ще більшим ідіотом.
Вони були у Вілфурдському залі – величезній їдальні, що слугувала також танцювальним майданчиком і знаходилась в одному з найвіддаленіших корпусів коледжу. Над їхніми головами була куполоподібна скляна стеля, крізь яку проникали останні промені сонячного світла. Через сутінки приміщення набуло бузкового відтінку, а надворі над землею вже стелився туман.
– А мені морозиво не нагадує про дитинство, – відповів Фелікс.
«Мабуть, тому, що ти ніколи не ходив на дні народження». Ден одразу ж почав картати себе. Він справді мусить бути ввічливішим, але поки що розмова ніяк не клеїлась.
– Я от сподівався, що отримаю пораду, на які курси біології записатися, але не бачу тут жодного професора, з яким я міг би… Хвилиночку! Здається, це професор Соамс. Я читав його дисертацію про еволюцію хвороботворних мікробів…
Ден не почув решту Феліксової балаканини і вельми зрадів, коли той, проштовхуючись крізь натовп, попрямував до літнього чоловіка в іншому кінці залу. Хоч йому й полегшало, коли Фелікс дав йому спокій, Дена вразила думка, що він сам-один залишився в цій юрбі.
Сподіваючись, що виглядає не так ніяково, як почувається, Ден запхав до рота ще один шматочок талого морозива. На смак воно було крейдяним, як таблетка. Крізь відчинені двері потягнуло неприємним цигарковим димом, і Денові роздуми обірвалися.
«Заспокойся, Дене, все добре, все добре».
Потилицю холодив неприємний колючий піт. Хлопцю запаморочилось у голові, скляна стеля почала крутитися. Уся кімната затанцювала йому перед очима. Він спробував ухопитися за стіл позаду, але схибив і почав падати на спину. Будь-якої миті він опиниться