Її?
Бабуня деякий час вагалася, поправляючи окуляри в золотій оправі:
– Все просто. Невже тобі тато не розповідав?
– Розповідав. І мама. А ти сьогодні ще не розповідала, – мала так щиро посміхнулася, не залишивши бабусі іншого вибору, як в соте переповісти знайому історію. – Ну, будь-ласочка. Тільки не кажи, як татко: «Не їж мій мозок своїми питаннями».
– Моя версія така. Тато хотів назвати тебе Ірою, а мама Іридою. У першому свідоцтві так і записали подвійне ім’я Іра-Ірида. Але згодом шальки терезів схилилися на сторону тата, бо перше слово, яке ти промовила було «тато». Тому й поміняли твоє свідоцтво, хоча цього не варто робити. Навіщо таке затіяли? Ти ж народилася один раз, не два. У другому свідоцтві залишили тільки ім’я Іра. Мама поступилася… Коли ти була зовсім маленькою і тільки-тільки почала вимовляти більш-менш зрозумілі слова, на запитання: «Як тебе звати?», ти, не вагаючись, відповідала, щось схоже на: «Її».
– Майже, як у тата з мамою. А можна змінити своє ім’я чи повернути перше?
– Можна. Підростеш. Отримаєш паспорт. Тільки міняй не міняй, а по батькові залишишся тою ж…
– Тато назавжди тато… Татусь Петрусь, – багатозначно сказала Її. – Чому мама його іноді, коли сердиться, називає конюхом?
– Отакої. Всі були б такими конюхами. Він керує племінним коне-заводом… Підростеш, тоді все знатимеш. А дорослих треба слухати, – діловито сказала бабуся.
Її заперечила:
– Треба, але ж не всіх. Вони бувають і п’яними, і хворими, і дурними. Своїх рідних дорослих, маму з татом, я й так слухаю.
– Молодець. Тільки ти могла таке придумати. Добре. Не будеш, то ходімо викинемо контейнер зі сміттям.
– Бабуню, домовилися. А де ти береш сміття?
– Воно саме десь береться. Або ж… Іноді доводиться купувати щось вкрай необхідне, а згодом воно саме стає непотребом. Жартую, – спохватилася Ольга Фалімонівна.
– Чур, викидати буду я.
– Кидати не треба. Сьогодні поставимо на цьому майданчику та й досить. Скоро має приїхати сміттєвоз.
Бабуня загадково посміхалася. Вона знала майже всі секрети своєї онуки. А окрім морозива мала ще дуже багато цікавинок:
– Тепер гайда до кактусів. Час їх поливати. Вони всі, як один, цієї ночі розцвіли. Справжнє веселкове диво.
– А мій? Опунція розцвіла? Її сьогодні не треба. Я вчора полила її медом, – сором’язливо зізналася Її.
– Яким медом? – не приховуючи цікавості запитала бабуся.
– Горіховим, – хіхікнула у відповідь Її. – Мені Ктататик казав, що від меду кактуси вночі світяться, а потім на них з’являються смарагдові горіхові іриски.
– Що мені з тобою робити? Тільки любити. Ходімо, сама побачиш. Твій кактус – найкращий. Розцвів, розцвів. Синя квітка. Чарівна, і пахне казкою… Буде смачнючий плід. Іриска…
Її за лічені секунди, здолала шістнадцять сходинок. Задоволена цим чудовим довгим ранком, стояла на другому поверсі, біля бабусиної квартири № 7.
– Синя!? – навмисне голосно перепитала мала.
Першим