раніше йти з офісу, чи започаткувати бізнес, який забезпечить вам омріяний стиль життя, – для кожної людини знайдеться шлях, що відповідатиме її рівню комфорту. Як працівникові Fortune 500 вдається знаходити приховані скарби Китаю та замітати за собою сліди завдяки технологічним новинкам? Як створити бізнес, що приноситиме $ 80 тис. на місяць, і не брати участі в управлінні ним? Усе в цій книзі.
Чи має мені бути 20 з гаком?
Зовсім ні. Ця книга призначена для кожного, кому набридло дотримуватися традиційного життєвого плану і хто прагне прожити своє життя в повній мірі, а не відкладати його на потім. Ви ознайомитеся з історією 21-річного хлопця, який володіє автомобілем «ламборджині», та матір’ю-одиначкою, яка за п’ять місяців здійснила навколосвітню подорож разом зі своїми двома дітьми. Якщо ви втомилися від стандартного набору можливостей і готові поринути у світ незліченних перспектив, ця книга – для вас.
Чи доведеться мені подорожувати? Мені потрібно лише більше вільного часу.
Ні. Це лише один із варіантів. Мета – отримати свободу в часі та просторі й користуватися нею на власний розсуд.
Чи потрібно мені було народитися в багатій сім’ї?
Ні. Мої батьки ніколи не заробляли більше $ 50 тис. на рік на двох. Я почав працювати з 14. Я не Рокфеллер, і ви також не повинні ним бути.
Чи маю я бути випускником університету Ліги плюща?
Ні. Більшість героїв цієї книги не навчалися у Гарварді, а деяких з них узагалі було виключено. Найпрестижніші освітні заклади світу – це чудово, однак існують численні аргументи на користь того, щоб не навчатися в них. Випускники відомих університетів за замовчуванням обирають роботи, які передбачають 80-годинний робочий тиждень, та присвячують від 15 до 30 років життя діяльності, яка з’їдає їхні душі. Звідки мені це відомо? Я переконався в цьому на власному досвіді. Деталі в книзі.
Моя історія та для чого вам потрібна ця книга
Коли ви зрозумієте, що ви серед більшості, час зупинитися і замислитись.
Той, хто живе в межах своїх можливостей, потерпає від браку уяви.
Мої руки знову змокли.
Я втупився в підлогу, аби прожектори не засліпили мене. Здавалося, мені немає рівних, однак про це ще ніхто не знав. Моя партнерка Аліса переступала з ноги на ногу. Поруч з нами стояли дев’ять інших пар, обраних з тисячі учасників із 29 країн та чотирьох континентів. Ішов останній день півфіналів Чемпіонату світу з танго, і на нас чекав завершальний виступ перед суддями, телекамерами та бадьорою публікою. Інші пари танцювали разом уже по 15 років. Для нас це була можливість продемонструвати результат п’ятимісячної співпраці та щоденних шестигодинних тренувань.
– Як почуваєшся? – запитала мене Аліса, досвідчена професійна танцівниця, своєю аргентинською іспанською.
– Фантастично. Чудово. Насолоджуймося музикою. Забудь про людей, їх тут немає.
Я сам не повірив у власні слова. Було важко навіть оглянути тих 50 тисяч глядачів і координаторів у La Rural – найбільшому виставковому залі Буенос-Айреса.