є те, що великі кити важать одну тонну на фут довжини, тому я підрахував, що його вага складала близько шістдесяти тонн. Він (чи вона) спокійно плив собі поруч із нашим вітрильним судном. Кілька хвилин ми йшли одним і тим самим курсом, мій кит та я.
Перш ніж кит урешті зник в океані, я ще кілька разів чув цей глибокий звук, що виходив із дихала в нього на спині, повільний вдих та видих. Після цього світ вже не здавався мені таким, як раніше. Я і далі стояв там, тримаючи стерно, прислухаючись та видивляючись цю темну спину з єдиним плавцем на ній, але більше свого кита вже не бачив.
Коли ж трьома днями пізніше ми прийшли в порт, я почув звук пилососа. Цей звук і дихання мого кита мали майже однакову частоту. Але один нагадував мені про буденні обов’язки, те, що я зазвичай роблю, щоб позбутися пилу та пуху вдома, а інший звук був чимось, що я з превеликою втіхою згадую до сьогодні. Незвичайна, справжня, якась первісна сила. Час до часу я пригадую цей глибокий, величний спосіб виявлення, і донині він є для мене джерелом піднесення.
6
Тиша може бути нудною. Мабуть, у кожного були моменти в житті, коли тиша здавалася вимогливою, некомфортною, а часом навіть страшною. Іноді вона буває ознакою самотності. Або горя. Раптова тиша зазвичай доволі важка.
Якщо ми не хочемо про щось говорити, то можемо просто помовчати. Гадаю, дівчата віком близько п’ятнадцяти років є найнещаснішими людьми на землі, тому мені було легко зрозуміти, чому мої доньки стверджували, що тиша важлива, коли вони засмучені. Я й сам так роблю, коли мені погано на душі, – просто стаю мовчазним, ніби камінь. Щоразу, як бачу подружжя, що уникає одне одного в агре-сивній тиші, усіляко намагаюся триматися подалі.
Пам’ятаю, як я був маленьким і не міг заснути. Я лежав у своїй колисці, змучений тишею. Це було трохи схоже на те, коли побачив поганий сон та прокинувся в той час, коли батьки вже навшпиньках пішли у своїх справах. Тиша відчувалася неначе звук, вона билася всередині моєї голови. Із тих ночей, коли я лежав у ліжку сам, крутився та пере-вертався, не можу пригадати жодної затишної думки.
Однак тиша може також бути вашим другом. Джерелом потужного піднесення.
У своїй поемі «Раптова тиша» поет Рольф Якобсен писав:
Тиша, що живе в траві
на нижньому боці усіх листочків
та в синіх проміжках каміння.
Тиша, що покоїться неначе пташеня у ваших долонях. У віршах Якобсена можна легко побачити себе. На самоті біля океану чуєш воду, в лісі – плюскіт потічка чи шурхіт гілочки, яку розгойдує вітер, на горі – ледь помітні рухи між камінням та мохом. Усе це випадки, коли тиша заспокоює. Я шукаю таку всередині себе. Хвилина за хвилиною. Вона може виявитись десь у чарівному місці на природі, але так само легко може з’явитися й по дорозі до офісу, коли я беру невеличку паузу перед зустріччю чи відпочиваю після спілкування.
Відсторонитися від світу не означає повернутися спиною до свого оточення, радше навпаки: побачити світ трохи чіткіше,