пощастило: він пробув у спецпсихлікарні «лише» три роки. Західні комуністичні вожді під тиском однопартійців і з огляду на виборців змушені були вимагати від Брежнєва звільнення дисидента.
23 жовтня 1975 року в Парижі було організовано великий мітинг на захист Плюща. Керівники компартій Франції, Англії й Італії висунули вимоги звільнити його. І радянська влада здалась. Поза бажання самого Плюща його у січні 1976 року було відправлено до Франції на поруки генсека Французької компартії Жоржа Марше. Французькі лікарі швидко встановили відсутність у Плюща будь-яких психічних захворювань. Невдовзі він одержав французьке громадянство.
Відеолекція Оксани Забужко та Леоніда Плюща – Як кожен може боротися з тоталітарною пропагандою (Центр літературної освіти). 2014. Режим доступу: https://goo.gl/cRd2On
Помер публіцист та літературознавець Леонід Плющ // Українська правда: [Електронний ресурс]. – 2015. – 4 червня. Режим доступу: https://goo.gl/BAXuPd
Грабовський Сергій. Недооцінений Леонід Плющ // День. – 2015. – 11 червня. Режим доступу: https://goo.gl/zxJ0CT
Терещук Галина. 40 років тому у Львові та Києві розпочався погром шістдесятників // Радіо Свобода. – 2012. – 12 січня. Режим доступу: https://goo.gl/mhN5vq
Рух опору в Україні 1960–1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. – К.: Смолоскип, 2012.
Операція «БЛОК»: заарештований журналіст Михайло Осадчий
Жити можна. Тут можна, як ніде. Якщо була колись найдемократичніша держава, то це був лише (конц-)табір.
Разом із іншими представниками української інтелігенції Михайла Осадчого звинувачували в «антирадянській агітації й пропаганді». Окрім стандартного формулювання Осадчому інкримінували ще й написання статей, віршів і прози, зокрема слідство звернуло увагу на твір «Більмо». Рецензії на його твори писали доктор філологічних наук Микола Матвійчук, кандидат філологічних наук Михайло Нечиталюк і поет Георгій Книш. Їхні висновки стали підставою для засудження Осадчого.
5 вересня 1972 року на закритому судовому засіданні Осадчого було засуджено за статтею 62 Кримінального кодексу УРСР до 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 років заслання. Публіциста й письменника визнали особливо небезпечним рецидивістом. Удруге він відбував покарання в таборі ЖХ-385-1 у с. Сосновка Зубово-Полянського району Мордовії.
Наприкінці 1974 року в’язня Осадчого перевели з табору суворого режиму до тюрми КДБ. Тамтешні офіцери лейтенант Єрмоленко і старший лейтенант Шумейко запропонували йому співпрацю в обмін на свободу. Коли Осадчий відмовив, вони пообіцяли розправитись із його родиною. Після того у рідному селі Осадчого невідомі побили його 70-річну матір Олену. Про це Михайлові розповів співкамерник-сексот Громов. Брата Володимира, який мешкав у Сумах, викликав на розмову до Львова генерал КДБ Полудень і запропонував співпрацю, але брат теж не бажав мати нічого спільного із «кагебістами».
5 січня 1975 року Осадчого побили «кримінальники» Гуцуляк і Бельмьосов. 10 лютого, напередодні повернення з тюрми до табору, Бельмьосов попередив Осадчого,