p>
Вишивальниця птахів
Грецька казка
Жив у далекому-далекому селі бідний хлопець Маноліс. Батьки його померли, залишивши йому в спадок лише стару скрипку, здатну дарувати радість. Якось повертався він із сусіднього села і побачив у хащах вовчиху, що потрапила в капкан. Пожалів Маноліс її та її вовченят, звільнив звіра, а сам пішов додому.
До ночі добрався Маноліс додому, але тільки ліг спати, як розбудив його шум у дверях. То був величезний вовк. Раптом заговорив він людським голосом:
– Не бійся мене, Манолісе! Ти врятував мою вовчицю й наших малят. За добро навіть вовк платить добром. Я відведу тебе в тайник, де за трьома дверима сховані незчисленні багатства і живе прекрасна, як сама весна, принцеса.
Здивувався Маноліс, проте повірив чарівному звіру. Узяв хлопець скрипку й подався за вовком.
Усю ніч вів вовк Маноліса в незнані далі. І ось нарешті в перших променях сонця засяяв перед ними розкішний палац. Відчинив вовк його срібні двері, й опинилися супутники в залі, де геть усе було з чистого срібла! І лише в глибині зали сяяли золоті двері. За золотими дверима була золота зала, за діамантовими – діамантова! У глибині її, на троні, сиділа юна принцеса, прекрасна, як сама весна.
Уклонився їй вовк і каже:
– Вітаю, принцесо! Я привів до тебе того, хто зробив безкорисливий вчинок. Урятував Маноліс мою вовчицю від лютої смерті.
– Так! – мовила принцеса. – Хоробрий ти і добрий, Манолісе. Такій людині я зможу довірити всі мої багатства і трон! Чи станеш ти моїм чоловіком і добрим королем для всієї держави?
Погодився Маноліс, полонений красою принцеси. Повела вона свого майбутнього чоловіка по палацу. Не втомлювався Маноліс дивуватися багатству його оздоблення. Ось підійшли вони до високої вежі, захотілося юнакові туди піднятися, але принцеса сказала:
– Тут немає нічого цінного, не варто й заходити.
– Але ж звідти я зможу побачити все королівство! – наполягав Маноліс, і принцесі довелося погодитися.
У вежі справді не було ніяких багатств. Лише рипучі сходи, що вели в єдину кімнатку на самій вершині, де вишивала дівчина. Поглянувши на неї, Маноліс здригнувся – така вона була потворна. Лише її бездонні сині очі були такими прекрасними і сумними, що, побачивши їх одного разу, неможливо було забути.
– Хто вона? – прошепотів Маноліс.
– Це моя потворна родичка, я прихистила її з жалю, – відповіла так само пошепки принцеса Манолісу.
А дівчина вишивала, немов нічого не бачила і не чула. Під її спритними пальцями на шовку з’явився чудовий птах, але, тільки-но вишивальниця закінчила роботу, птах вилетів у розчинене вікно.
Дівчина у розпачі вигукнула:
– І цей полетів, як і решта!
– Бідолашку зачаровано! – пояснила принцеса. – Чари спадуть із неї, коли вона вишиє сто птахів. День за днем вона працює, але з останнім стібком усі птахи відлітають і кружляють навколо вежі!
Усю ніч Маноліса мучило безсоння: не міг добрий юнак забути бідолашну дівчину, бажаючи хоч якось її розрадити. Але він був не владний над чарами. Раптом згадав він про свою скрипку, про яку забув у розкішному палаці. Її чарівна музика могла полегшити страждання дівчини! На світанку юнак таємно прокрався до вежі й заграв на скрипці. Ніколи ще Маноліс так не грав – у мелодію, що лилася з-під смичка, він уклав усю душу. Навіть птахи, які кружляли навколо вежі, замовкли. Спочатку вони ніби прислухалися до звуків скрипки, але раптом один за одним стали влітати у вікно і… сідати на вишивання, знову стаючи візерунком на шовку.
Побачила це зачарована вишивальниця птахів, і її некрасиве обличчя засяяло надією. Раптом знизу пролунав голос принцеси, яка кликала свого нареченого, але Маноліс не перестав грати. А птахи все летіли в кімнату… От крила останнього птаха завмерли на шовку, і на очах юнака потворна вишивальниця перетворилася на красуню. Тієї ж миті до кімнати вбігла принцеса. Обличчя її стало потворним і кривилося від злості. Прекрасна вишивальниця простягнула їй плаття, прикрашене сотнею птахів.
– Візьми! – сказала вона принцесі. – Твій батько зачарував мене, він забрав у мене усі багатства, а мою красу віддав тобі! Я стільки років вишивала, не сподіваючись на порятунок! Але знайшовся юнак, який пожалів бідну потворну вишивальницю! Він знехтував багатством і твоєю красою!
Щасливий Маноліс узяв за руку вишивальницю і повів її під вінець. А дочку чаклуна вигнали з королівства.
Півник і курочка
Грецька казка
Пішли якось півник і курочка в ліс по смачні лісові горішки. І домовилися вони, що кожен горіх ділитимуть порівну. Курочка відразу знайшла горішок і віддала півнику половинку, другу залишивши собі. Але півник виявився жадібним: проковтнувши свою частку, схопив чужу половинку. От тільки застряг шматок у нього в горлі, і він гукнув курочці:
– Швидше принеси мені води, інакше я загину!
Курочка – до колодязя:
– Будь