сервіс» чи МОССАДу. І спробуйте сказати, що ні…
Та ось… адвокат різко, без попередження, звернув на узбіччя й зупинився. Тоні теж показав гальмам, як він уміє на них тиснути. Увімкнув «аварійку» й, узявши праворуч, «кинув якір». І хоч до «об’єкта» метрів із тридцять, картина вся – немовби на долоні.
Тим часом з адвокатового авто спочатку випурхнула Пенелопа з продовгуватою червоною сумочкою, а потім – з’явився й Караяніс. Дівчина, нестримно жестикулюючи, про щось енергійно говорила. Молодик з адвокатською витримкою вислуховував, інколи вставляючи й свої п’ять копійок. Виправдовувальні, звісно.
Очевидно, стомившись, Пенелопа розвернулася й гордо пішла вздовж дороги. «Мерседес» повільно рушив слідом. Порівнявшись, Караяніс відчинив дверцята, запрошуючи до салону. Міс Димитріадіс зупинилась, жбурнула туди гнівну фразу й стала чекати відповіді. Коли ж за кілька митей отримала, знову гордо рушила. Адвокат ще раз порівнявся й повторив запрошення. Та дівчина вчинила, як і першого разу. Однак і нова відповідь не припала їй до смаку. Усе знову повторилось. Проте впертий водій зробив ще й третю спробу. Необачний! Тільки-но авто вкотре наблизилось, дівчина розвернулася й пожбурила в нього сумочку. Та влучила у лобове скло, якраз напроти водія. Такій влучності міг би позаздрити кожен кілер-початківець. Чи навіть – і майстер середньої руки. Цей вибрик, схоже, переповнив чашу терпіння Караяніса. Той, різко газонувши, припустив з місця в кар’єр і сховався за лаштунками щойно розіграної п’єси, залишивши двох головних дійових осіб уже іншої – Режисерової – без «третього зайвого».
– Ну, містере Хейвен, – несамовито прогорланив Тоні, – зараз або ніколи! Вперед!
І вже за кілька митей «Форд» запищав гальмами біля Пенелопи. Та якраз підняла з землі сумочку й обтрушувала її від невидимого пилу. Наче бажаючи позбутися неприємних спогадів, залишених свіжою сваркою.
– Щиро перепрошую, чарівна міс, – лагідно почав Тоні, вийшовши з машини й зупинившись біля Пенелопи, – я стояв неподалік і зовсім випадково все бачив. Моє ім’я Едвард Дайармід. Я і мій швидконогий мустанг до ваших послуг.
Неочікуваній появі дівчина щиро зраділа. Це легко читалося на вродливому обличчі.
– Пенелопа Димитріадіс, – мовила усміхаючись. – Рада знайомству, містере Дайармід. – Не зводячи очей, пристрасно продовжила: – Як добре, що на Землі ще трапляються, хоча й не часто, справжні лицарі. І як погано, що вони, як мамонти, вимирають. І зупинити це не може навіть така могутня сила, як жіноча краса… – Замовкла, але за мить додала: – Що ж, уперед…
Опинившись у «Форді», на хвильку згадала про адвоката й відіслала йому: «Нікчема».
– Гадаю, цей «комплімент» не мені? – насторожився Тоні.
– О, ні, – голосом драматичної актриси відповіла дівчина й засміялася. – У жодному разі. Таке «високе» звання заслужив отой шляхетний тюхтій, якому я мало не вибила скло. Якби мала такі могутні біцепси, як ваші, я б його