поруч із чоловіком років після шістдесяти, що тримав перед собою невелику газету. Зрозуміло. Випадковий сусіда зосереджено розгадує кросворд. Це заняття поглинуло його цілком. Богданові навіть здалося, що той перебував у іншому, паралельному, світі, створеному відразу на очах у всіх «з матеріалу замовника», де почувався затишно й комфортно і де мав статус беззастережного володаря. Можливо, людське щастя саме таке? І ми, ненадовго потрапляючи сюди, підживившись його енергією, забуваємо про все, тому що все перестає для нас існувати через нашу енергетичну наповненість, і на мить прирівнюємося до богів, бо цей стан має однозначно божественне походження. Але трапляється так нечасто. Жорстока реальність пильно стежить, щоб життя медом не здавалось.
Кинув оком на кросворд. Багато клітин заповнені. Причому правильно: «кадриль» («танець, що виконується чотирма парами»), «екстрадиція» («видача іноземній державі особи, що нарушила закони цієї держави»), «кордебалет» («частина балетної трупи, що виконує масові й групові танці»), «маестро» («почесна назва видатних діячів у різних областях мистецтва»). Багато серед решти слів із загадок теж перетворилися на відгадки. Однак деяким графам пощастило менше. Богдан непомітно теж перестрибнув до паралельного світу, утупившись в газету. За кілька хвилин уже міг уписати майже всі відповіді. («У християнській релігії – назва ідола, що персоніфікував користолюбство, спрагу наживи, ненаситність» – «мамона»; «у деяких країнах Західної Європи в часи середньовіччя мандрівні актори, співаки-розповідачі – автори й виконавці сатиричних, переважно антиклерикальних пісень і спектаклів» – «ваганти»; «картонна рамка для портрета, гравюри або спеціальний шматок картону для наклеювання їх» – «паспарту»; «стала думка про кого-небудь» – «реноме»; «музично-хореографічна композиція з декількох танців, об’єднаних однією темою» – «сюїта»; «піаніст, що грав на танцювальних вечорах, ілюстрував музикою німі кінофільми» – «тапер»…).
Богдан так захопився, що не помітив, як майже наліг на сусіда. Той відміряв нахабі красномовного обурення й відсунувся, повернувшись до вікна. Від незграбності стало ніяково. І фейс запалав. Сівши рівно, став дивитися вперед, крізь лобове скло свого «тезка» розглядаючи сіру стрічку дороги, яку впевнено ковтав автобус. Вона веде до іншого кросворда. Значно складнішого. Можливо, пов’язаного із загрозами для життя кількох людей. І розгадування навряд чи буде простим.
Біля кабінету Кодаковського з’явився, усього лише на шість хвилин перебравши «ліміт». Під знайомими дверима знічев’я спалювали життя три спортивні молодики у чорних костюмах дорогого крою. Двоє з них (вищі й молодші) умить перетворилися на живу перешкоду, затуливши двері. Такий мур не проб’єш нічим. Лисиця ображено не зрозумів. Хто може не пускати його до Трева?!! До того ж той на нього чекає. Та й учорашній черговий (цікаво, чому його не поміняли?) ні про що не запитав, а тільки привітався й продовжив писати.
– Ви до кого? – поцікавився нижчий і старший, але кремезніший.
«Начальник,