й відтам її дістали голоси.
– Жінко!
– Мамо!
– Бабцю!
– Катю!
Вона розплющила очі й побачила, що лежить на підлозі. Нікому з великого сімейства й на думку не спало зазирнути до кухні, аби перевірити, чи не трапилося там чого. А на кухні смерділо паленим – борщ википів, м’ясо згоріло, макарони перетворились на липку білу масу. Жінка кинулася до плити і вимкнула усі конфорки. Визирнула до вітальні, обвела розсаджену за столом родину нестямним поглядом.
– Котра година? – тільки й спитала у домашніх.
– Чверть на шосту! – гаркнув Остап Свиридович. – Уже давно час вечеряти, а на столі ще нічого немає!
– Зараз буде! – жінка сполошилася і кинулася до мийки – відшкрібати каструлі. Голодну родину слід було нагодувати, і при тому чимскоріше, бо крику буде – не оберешся. Як же добре, що скоро всі поснуть. Ще трохи часу, і буде ніч, а там і ранок.
– Мій тихий, солодкий ранок… – з блаженною усмішкою жінка поставила на плиту каструлю з водою й увімкнула першу конфорку. – Ще зовсім трохи часу!
Але час родини Старостенків зупинився чверть на шосту – вечора, бо о п’ятій ранку родина ще мирно спала. Саме чверть на шосту постійно показував їм великий настінний годинник, куплений головою родини у годинникаря з передмістя – Богданового діда. Годинник зупинив їхнє життя. Ні, численній родині видавалося, що вони все роблять, як завжди, – прокидаються о сьомій ранку (чоловіки – збиратись на роботу, Катерина – готувати їм сніданки), сідають за стіл о восьмій, споживають яєчню, запивають кавою, йдуть на роботу, відпрацьовують належний час, повертаються додому і сідають вечеряти – рівно чверть на шосту вечора, як звикли. Насправді Старостенки постійно тільки те й робили, що сідали вечеряти. А їхня Катерина увесь час лише готувала і накривала на стіл. Життя їм пішло по зачарованому колу. Вони застрягли у своєму вечірньому часі чверть на шосту. Хоч великий настінний годинник Богданового діда зупинився вранці, його стрілки, звісно, не показували, день зараз чи вечір – просто чверть на шосту.
Час, за котрим продовжували жити бранці годинників.
Розділ VІ
Убивці часу
Цього ранку Богдан прокинувся чверть на шосту (іншого часу годинники просто не показували). Точніше, цього ранку Богдана нахабно розбудили. Спочатку десь нагорі ніби гримнув вибух, затим приїхали пожежні машини з пронизливими сиренами, і вже довелося прокидатися – в їхньому будинку щось сталося, усім мешканцям наказали негайно евакуюватися. Навіть «швидка» навідалася – одразу дві карети. У чому був, Богдан вискочив на вулицю, і з напівсонним Грубасом на руках (цього кота навіть кінець світу не розбудить) приєднався до купки таких самих переляканих сусідів. Що сталося?
З’ясувалося, у їхньому будинку вибухнув балон із газом. На горішньому поверсі, у двокімнатній «хрущівці» Старостенків. Схоже, дружина господаря залишила на ніч увімкненою газову плиту. Хоч, швидше за все, вона її майже не вимикала – відколи зупинилися годинники. Ніхто з великої галасливої