фрази. Й Клим бачив – Захар заново переживає вчорашню пригоду.
– Звівся я на рівні ноги. Пістоля з кишені витяг. Хотів кричати – слова ось тут, – торкнувся пальцями горла, – застрягли. Відчував лиш, що мукаю, мов корова. Не труп мене заскочив, хоча це теж. Зрозумійте – Оксана ж десь поруч мала бути. За її життя злякався. Бо прийшли по інженера, хто б це не був і з якої б причини. А моя Оксана могла бути десь поруч. Свідок, хіба ні?
– Логічно.
– Її хотів захищати. Тому спершу до їхніх дверей кинувся. Штовхнув – прочинені, світло горить, нікого нема. Слава Богу святому, думаю. Тоді – назад, через тіло стрибнув, вискочив на вулицю. Туди, сюди – не видно нічого й нікого. Побіг до перехрестя, була думка поліціянтів гукнути. Аж тут ідуть вони самі назустріч. Я їм махаю руками, вони на мене наставляють зброю. Е, думаю, зараз не розберуться, палити почнуть, то ж ніби військовий патруль, часи воєнні. Розвернувся, пішов назад, їм ще знаки подавав – за мною, мовляв. Наздогнали, збили з ніг. Все, я тут.
Кошовий згадав слова Віхури про наставлену на патрульних зброю.
А ще – про чоловіка нізвідки, котрий послав патруль в напрямку місця пригоди.
Складається.
Сіпнулося віко.
– Ви розказали все це в поліції?
– Так іще капралу австрійському пояснював! Мене слухати ніхто не хотів! Ані на місці, ані потім, у поліції! Та я до тями прийшов лиш недавно! Тоді й про адвоката мова зайшла!
Отож.
Лишилося розібратися, хто порадив стрільцеві саме його й чому, але то вже деталі. Зараз Кошовий уже зовсім не шкодував, що погодився вислухати Ладного.
– Якщо вас утішить, Захаре, скажу: шанси витягнути вас із зали суду є, й то досить великі. Маса розбіжностей, які не врахувало слідство. Різні деталі, котрі не стикуються. Я притисну прокурора до стіни, а присяжні…
Стрілець виставив перед собою руку.
– Що?
– Я вже казав – до суду не піду. Визволяйте так. Самі ж кажете – поліція не в усьому розібралася.
– Але формально, Захаре, на цьому етапі все проти вас. І сповідь, будь вона неладна. І револьвер. І те, що ви ревнували колишню кохану до жертви й мали намір поквитатися. Кров інженера на одязі. Нарешті, ваш учорашній стан… Ви ж випивали, що може означати: підігрівали себе, набиралися сміливості.
– Так і було. Лиш сміливість не для вбивства. На фронті я стріляв у москалів, будучи цілком тверезим.
– Це так само треба доводити, Захаре. Ну, що ви збиралися не битися, а миритися.
– І поки не доведу – сидітиму тут?
– Кажу ж вам: спосіб, який ви задумали, не годиться. Тож наберіться терпіння й дочекайтеся суду. І вже з зали, можете мені повірити, ви маєте всі шанси вийти виправданою, а отже – вільною людиною.
– Ні, – відчеканив Ладний.
Погляд і голос вкотре помінялися.
Стали не холодними – крижаними.
Кошовий ще не розумів, звідки в цій маленькій камері слід чекати небезпеки. Але вже відчув її наближення. Роззирнувся, мовби чекаючи, що зараз крізь стіни полізе якась містична потвора, –