не мав права уривати на півслові пісню, не міг, не уклонившись публіці, полишити сцену. Йому залишалося завжди безнадійно спостерігати за тим невмолимим зникненням незнайомки і проводжати її осину талію та пружні, спокусливі сідниці поглядом, сповненим невимовного жалю…
Йому так і не вдалося жодного разу хоча б на секунду зазирнути у її очі, побачити все обличчя. Ось і цього разу він намагався помітити її серед гостей закладу, прагнучи заговорити, познайомитися… Цей образ невловимої красуні не міг його не зацікавити, адже вона з’являлася лише на його виступах!.. Ця незнайомка його збуджувала, вабила, не давала спокою…
Несподівано в його кольорові марення продерлося: «Наш неперевершений, незрівнян-н-ний Севери-и-ин Ба-а-абі-і-ій!» Залунали оплески, світло прожекторів забігало по залі, аж поки не упіймало Северина і не застигло. А він повільно підвівся, пружно розправив широкі плечі, скинув і недбало повісив на спинку віденського стільця свою стареньку маринарку. Залишаючись у самій сорочці без краватки, в камізельці і капелюсі, абияк закатав манжети сорочки. Тоді з руками в кишенях, з виразом шляхетної нудьги, оглядаючи залу з-під крисів капелюха, пробирався поміж столиків до сцени. А там, в яскравому сліпучому світлі, яке перетворювало публіку на суцільну темну масу, Северин подарував їй свою безцінну, чарівну і таку звабливу для сотень найпалкіших прихильниць усмішку. Потім підійшов до мікрофона, витягнув з кишені руку і підняв догори. І зала принишкла. Залунав його густий і глибокий оксамитовий голос. Він дякував публіці, а відтак дякував Енверові за його фантастичну гру. Та раптом Северин затнувся. Зала напружено завмерла. Тієї секунди всім здалося, що їхній кумир на сцені настільки перейнявся і музикою, і грою Енвера, що не може стримати свого розчулення. Публіка отетеріло, не порушуючи мертвої тиші, зачаровано спостерігала за Северином, жадібно всотувала всі його рухи й навіть мовчанку. А той все не міг відірвати свого погляду від столика під стіною.
Помилитися він не міг. Це була вона!..
Пауза дещо затягнулася…
Отямившись, Северин промовив:
– Перш ніж запропонувати вам чудовий львівський романс, я хотів би запросити на цю сцену всіма нами знаного гумориста Міська Макальондру!..
З-за одного зі столиків піднялося двоє хлопаків і попід лікті винесли та поставили твердо на ноги опецькуватого чоловічка, який усе похитувався. Вони, мабуть, були дуже втішені, що нарешті позбулися своєї почесної місії! Сам Северин найняв тих юних батярів приглядіти пильно за Міськом і в жоднім разі не дати йому більше ні грама випити аж до самого виступу. Батяри поставилися до цього прохання з глибоким розумінням, хоча це далося їм дуже непросто, а відтак з полегшенням зітхнули й відразу поквапилися до буфету пропивати чесно зароблені Северинові золотівки.
Місько Макальондра під сміх та оплески зали викотився перевальцем на сцену, тримаючи в руках дворучну пилку і смичок. З масною посмішкою на круглому