хвиль хаосу з боку небезпечного сусідства. Недостатня увага до вирішення питань безпеки у ширшому регіоні призводить до того, що різниця потенціалів зростатиме і, як наслідок, виникатимуть нові кризові ситуації.
Події у близькому європейському оточенні останніх років виявили, що масштаби викликів зі Сходу були недооцінені, що започаткована ЄС політика сусідства була недостатньо продуманою, не підкріпленою відповідними ресурсами і фактично зазнала фіаско. Ситуація ще більше загострилася внаслідок деструктивної політики Кремля з його геополітичними амбіціями та спробами розхитати європейську єдність.
Можна стверджувати, що гарячі точки у Чорноморсько-Близькосхідному регіональному просторі взаємопов’язані і мають багато в чому схожі риси. Російську окупацію Криму, війну на Донбасі та спроби дестабілізації на півдні України, збурення політичної ситуації у Молдові, Чорногорії, військові операції у Сирії можна розглядати як ланки одного процесу – агресивного наступу російського імперіалізму з метою реваншу за руйнування СРСР, розширення НАТО, втрату домінуючих впливів у міжнародних відносинах. Для цього задіяні всі можливі засоби – від дипломатичного тиску та інформаційних операцій до активізації агентури та збройної інтервенції.
Таким чином, на сьогодні РФ, реалізуючи загальну стратегію геополітичного реваншу, досягла значних успіхів у руйнуванні постбіполярного світового ладу. Шляхом розширення сфери застосування політики сили РФ послідовно сприяє наростанню рівня хаосу у міжнародному безпековому середовищі. РФ розглядає посилення непередбачуваності на міжнародній арені як провідний інструмент збільшення власного зовнішньополітичного впливу. Ефект такої політики на короткому проміжку часу виявився вельми значним. Проте що більшою мірою процеси стають неконтрольованими, то менше в РФ можливостей їх спрямувати в бажаному напрямі разом із можливостями досягнення своїх агресивних цілей.
2.3. Геополітична та глобалізаційна парадигми стратегічного мислення
У контексті подій, пов’язаних з гібридними війнами, дедалі чіткіше вимальовується глибока прірва між способом мислення російського політичного керівництва та характером стратегічної культури і розуміння сучасного глобалізованого світу, яка становить основу політичного мислення лідерів провідних держав Заходу. Фактично маємо досить істотну зміну парадигм стратегічного мислення, одну з яких можна позначити як «геополітичну», тоді як для другої більш прийнятною видається назва «глобалізаційна».
Стратегічне мислення – особливий тип мисленої діяльності, що поєднує аналіз наявної ситуації та можливостей її розвитку з прогнозуванням та проектуванням майбутнього згідно з визначеними цілями. Отже, для побудови ефективної стратегії необхідно створити більш або менш детально пророблену раціональну уявну модель бажаного майбутнього, відповідно до якої плануються окремі етапи