пов’язана з так званою революцією у військових справах (Revolution in Military Affairs, RMA) після операції США у Перській затоці у 1991 р. Ідея мережево-центричної війни полягає у досягненні максимальної адаптивності дій військ завдяки майже тотальному застосуванню інформаційних технологій, які розповсюджуються до рівня окремих бойових одиниць. У такій війні окремі підрозділи здатні діяти автономно і, водночас, узгоджено в єдиній системі для досягнення спільної мети перемоги.
Концепція мережево-центричної війни інкорпорована у доктрини і бойові статути збройних сил США. Вона передбачає можливість застосування регулярних військ проти будь-якого противника. У такому розумінні можна говорити про сучасну звичайну війну, як її бачать у США. Ця концепція впливає на погляди щодо ведення війни інших провідних країн, здатних використовувати сучасні інформаційні технології.
Антиподом звичайної війни є неконвенційна війна (unconventional war). До цієї категорії можна віднести всі війни, методи ведення яких не є «звичайними». Тому цей термін занадто широкий для прикладного використання у конкретних випадках. Неконвенційними є, наприклад, війни, які б могли вестись, але досі не велися, з переважним використанням неконвенційної зброї, якою є зброя масового ураження. Достатньо глибоко розроблена теорія ядерної війни, як обмеженої, так і глобальної. Уявлення про хімічну війну і біологічну війну більш локальні. Деякі епізоди Першої світової війни іноді позначаються як «хімічна війна».
Треба зауважити, що застосування збройних сил більшості провідних країн у звичайній війні з другої половини ХХ ст. передбачає можливість дій з обмеженим використанням ядерної, хімічної, біологічної та радіологічної зброї (власним або з боку противника). Тому говорити про інший тип війни в цьому контексті можна, тільки якщо використання певного типу неконвенційної зброї стає домінантним.
У більшості випадків термін «неконвенційна війна» є синонімом іррегулярної війни (irregular war). Суб’єктами таких війн є різноманітні недержавні актори, які використовують методи, не характерні для регулярних військ держав. Їх дії проти державних акторів є, зазвичай, асиметричними. Тому війни державних і недержавних суб’єктів є асиметричними війнами. Сторони використовують свої найбільш ефективні інструменти, спрямовуючи їх проти точок уразливості противника, які є принципово різними. Залежно від конкретних обставин використовують уточнювальні терміни для опису особливостей іррегулярної війни: громадянська війна, партизанська війна, повстанська війна (як антипод – контрповстанська війна).
Існують дві лінії теоретичної розробки концепції іррегулярної війни. Перша пов’язана зі свідомим використанням іррегулярних методів. Друга – з контрметодами ведення війни проти «іррегулярного противника» (який, зазвичай, проти державних акторів діє асиметрично).
Організовані партизанські рухи використовувалися під час Другої світової війни, особливо з боку СРСР.