земну користь від героїчних звитяг. У деяких тубільців іспанці забрали або виміняли трохи золота. Але серед того тріумфу на іспанців чекала ще й нова несподіванка. Індіанці принесли їм повні жмені коштовних перлин, знайдених на недалеких островах, що аж рясніли ними, серед них і перлину, названу Pellegrina – «Прочанка», її оспівували Сервантес і Лопе де Веґа, бо вона прикрашала королівську корону Іспанії та Англії як одна з найкращих перлин. Усі кишені й торби іспанці напхали тими коштовностями, які мали там не більшу ціну, ніж мушлі та пісок, а коли потім пожадливо запитали про найважливіше для них на землі – про золото, – один касик показав їм рукою на південь, де контури гір розмивались на далекому обрії. Там, пояснив він, лежить край із незмірними скарбами, володарі їдять із золотого посуду, а великі чотириногі тварини – то були лами, як назвав їх касик – звозять найпишніший вантаж до скарбниці імператора. Касик сказав і назву тієї країни, що лежить на півдні в морі й за горами. Вона звучала неначе Біру – мелодійно й чужо.
Васко Нуньєс де Бальбоа дивився в далечінь, куди показувала касикова рука і де гори, бліднучи, зливалися з небом. М’яке і спокусливе слово «Біру» одразу закарбувалось у його душі. Бентежно калатало серце. Вдруге в житті він несподівано отримав велику обіцянку. Перше повідомлення, слова Комаґре з близького океану, виявилось правдивим. Бальбоа знайшов берег, засіяний перлами, і Mar del Sur, можливо, йому пощастить і вдруге і він відкриє та завоює імперію інків, Золоту країну цієї землі.
Нуньєс де Бальбоа й далі тужливо вдивлявся в далину. Наче золотий дзвін, слово «Біру» – «Перу» – відлунювало в його душі. Але – як тяжко зрікатися! – він не міг наважитись іти далі на розвідки. З кількома десятками виснажених людей годі завоювати імперію. Отже, назад, спершу в Дарієн, а потім, зібравши сили, піти по вже відкритому шляху до нового Офіру. А втім, і дорога назад анітрохи не була легша. Іспанці знову були змушені продиратися крізь джунглі, знову відбивати напади тубільців. І немає вже війська, а тільки купка хворих на пропасницю людей, які заточувались і докладали останніх зусиль, щоб не впасти, – самому Бальбоа було вже недалеко до смерті, й індіанці несли його на ношах, – і після чотирьох місяців страхітливих мук, 19 січня 1514 року, іспанці нарешті повернулися в Дарієн. Але одну з найвеличніших дій в історії виконано. Бальбоа дотримався своєї обіцянки, кожен учасник походу, що наважився піти з ним у невідоме, забагатів, кожен вояк приніс з узбережжя Південного моря скарби, яких не мали ані Колумб, ані інші конкістадори, та й решта колоністів отримали свою частку. П’яту частину приготували для корони, і ніхто не відчув і кривди, коли тріумфатор, поділяючи здобич, дав винагороду і своєму псу Леонсіко за те, що він так ревно шматував плоть бідолашних тубільців: пес, наче справжній воїн, брав участь у церемонії й отримав п’ятсот золотих песо. Після такого успіху вже ніхто в колонії не заперечував авторитет Бальбоа як губернатора. Авантюрника