– остання імператорська династія у Візантії (1261–1433). Заснована імператором Нікеї Михайлом VIII Палеологом. Зоя (що грецьк. означає життя) було її ім’я, дане їй від народження, Софією (з грецьк. – мудрість) принцесу було названо в Московській Русі. Так от, Зоя-Софія Палеолог була племінницею імператора Константина XI. Шлюб із візантійською принцесою Софією Палеолог Іван III використав для піднесення авторитету Московської Русі, що набирала силу в міжнародних відносинах, і для зміцнення великокнязівської влади. А заразом, щоб вирізнитися з-поміж руських князів – бодай і жінкою. Адже ж принцеса з чужої імперії.
Рік народження Софії Палеолог в історії залишився невідомим, а не стане її у 1503 р. Василеві, майбутньому владиці Московії, на той час виповнилося 24 роки, Іван III вже оголосив його спадкоємцем, а він іще був неодруженим – «в противность тогдашнему обыкновению».
Загуляв княжич (дівок у нього було та було), але все то так, ради забавки. Гульки його вже явно затягувалися й починали викликати небажані пересуди. Треба було спішно обзаводитися (бодай для престижу) княгинею родовитою, а ще краще – іноземкою. Та й великий князь Іван III відчував деяку незручність, аж ніяковість: синові вже скоро 25 стукне, а він усе ще одинак. Куди воно годиться! Ще казна-що подумають московити. Негодящий, мовляв, у Івана синок для женіння, а князь його призначив спадкоємцем (хоч одинак великим князем не може бути).
Спершу Іван думав оженити сина на принцесі з чужоземелля (як і сам оженився) – солідніше так. А будучи союзником Данії, він і запропонував тамтешньому королю одружити свого сина-спадкоємця на його дочці-принцесі. І таким робом утвердити їхню дружбу. Так і запропонував датському послу, який перебував у Москві, передати своєму королю, і посол погодився й передав, але…
Але його величність король датський, мабуть, на догоду шведам, яких він забаг знову собі підкорити (вони не терпіли Московської Русі), ухилився від виявленої йому честі бути тестем спадкоємця великокняжого престолу московитів і віддав дочку свою, принцесу Єлисавету, за курфюрста Бранденбурзького, піднісши «гарбуза» сановитому московиту. Але той навіть на образу вже не мав часу – відчував свою швидку кончину, а кістлява вже стояла у нього за плечима. А так хотілося оженити сина та благословити його щасливий шлюб… Та часу шукати синові наречену в чужоземеллі в Івана вже не було, як і здоров’я. І тоді князь вирішив оженити сина на підданій – Русь теж не бідна на гідних дівиць.
І великий князь Іван III ухвалив: красних дівиць для сина Василія, найгідніших із гідних, найкращих із кращих на вроду, із родів знатних, поведінки взірцевої, вибирати серед дочок боярських і дворянських та притьмом звозити їх до Москви, у Кремль на оглядини.
І потяглися з усіх кінців Русі до Москви заквітчані візки, в яких везли красних дівиць наляканих (вперше-бо дівиці залишали отчу садибу) і водночас обнадієних – адже кожна сподівалася, що саме її на роль жони і великої княгині вибере Василій, царський син і спадкоємець престолу…
Допомагав