навкруги.
Адже всередині було не по-весняному прохолодно й похмуро. Як у розбійницькому кублі. На стінах мерехтіли картини з гороскопічною фауною і геометричними фігурами. Під ними, в буді, приліпленій просто до стіни, сидів бородатий охоронець. Аби його ні з ким не переплутали, слово «охорона» було виведено і на бейджику, і на спині чорного комбінезона. А біля буди висіло античне зображення сузір’я Стрільця – кентавр з величезним луком. Був кентавр теж по-розбійницькі бородатий і дуже схожий на самого охоронця.
Микитка навіть навшпиньки підвівся, аби зазирнути через скло буди униз: а, може, в цього пана тулуб теж кінський, як і в кентавра? Одначе, кінським у пана був тільки голос:
– Ги- ги-ги, ти куди це, хлоп’я? Звіздар, чи що? Так не схожий, ги.
– Я це… того… я на курси записатися хочу.
– Ги-ги-ги… Треба ж, яка молодь просунута пішла. Коридором прямо й ліворуч. Приймальна там. У секретарки запитаєш, ги.
Над секретаркою, блідою дівчиною з синім волоссям, висіло, природно, зображення сузір’я Діви. У приймальні ще якісь картини висіли, але Микитка на них уваги не звернув. Ніяковів дуже Микитка. І навіть побоювався якось.
– Здрас-с-с… – видихнув.
– Бам… бам… бом-м-м… – відповів за спиною дзиґар з циферблатом у вигляді Зодіаку. Микитка здригнувся навіть. І розлютився.
– Здрастуйте, – зчепив зуби. – Здоровенькі були. Я б хотів записатися на ваші курси. Щоб знайти ментальне заспокоєння і налагодити життя своїм близьким.
– А близькі вам дозволили?
– Я вже давно, чи знаєте, самостійна людина.
– А чи знаєте ви, що навчання на Вищих Астрологічних Курсах обходиться у досить пристойну суму?
– Умови навчання я хотів би обговорити з вашим безпосереднім керівництвом, – не розгубився Микитка, який про гроші, взагалі-то, навіть і не подумав.
– Дуже добре. Але, на жаль, керівництво зараз зайняте, – секретарка кивнула на двері з табличкою «Бузина Р.І., директриса ВАК». – Чи не бажаєте почекати?
– Бажаю, – буркнув Микитка голосом роздратованого мільйонера.
Судячи з батькових фільмів, секретарка мала б зараз запропонувати клієнту філіжанку кави. Але в сузір’ї Діви батькових фільмів явно не бачили. Тому що секретарка тільки й того, що глузливо кивнула клієнту, вказуючи на величезний шкіряний диван, що хижо завмер навскоси від входу до приймальні.
Клієнт вередувати не став, а, трохи підстрибнувши, плюхнувся на холодну неживу шкіру, намагаючись кінчиками пальців ніг дістатися до підлоги.
Секретарка ще раз кивнула невідомо кому й схилилася було над клавіатурою ноутбука, але… Але зненацька скам’яніла, втупившись на прочинені вхідні двері. Микитка простежив за її поглядом і… і відразу ж перестав діставатися ногами до підлоги. Навпаки, він різко підігнув їх, обхопивши коліна обома руками.
У прочинені двері просунулася велика собача голова і уважно подивилася на Микитку. А потім перевела погляд на секретарку.
– Ой! –