Так класично вловив різницю між ідеалізмом і матеріалізмом цитований Донцовим Шарль Морас.
Я обговорив досі волюнтаристську метафізику, етику й ідеалістичний погляд на історію. Варто сказати ще кілька слів про психологію визнавців ідеології чинного націоналізму. Волюнтаристська психологія, як це влучно сформулював Донцов, «вважає душу не чимось, що пізнає, лише чимось, що хоче». Але постійна напруженість волі в одному напрямку (визначеному ідеєю) виснажує її, тому треба щось, що підтримувало б той напрямок волі. Тут ступають у гру почуття, які надають волі сильного емоційного забарвлення. Ф. Ніцше сказав, що потрібен весь світ терпіння, щоб людина, примушена ним, могла створити собі визвольне бачення, бо пізнання вбиває дію, до справи треба бути оточеним заслонами ілюзії. Бачення світлого майбуття батьківщини, а не арифметична калькуляція, чи вистачить сил, чи оплатиться, має нас вести до дії. Ілюзіонізм є дуже рушійним чинником. Донцов відносно слабо його підкреслює. Він єдиний веде до героїзму, до фанатичних справ великих ентузіастів, яких так високо цінував Донцов. Доповненням ілюзіонізму є романтизм і традиціоналізм із глибокою вірою в незнищенність ідеї, яка народжує нову силу, – бажання відплати.
Ідеології чинного націоналізму не можна виводити всебічно з матеріалістичного дарвінізму, з яким вона має деякі спільні тези, як боротьба за існування та перемога сильнішого. Від дарвінізму націоналізм відрізняється своїм ідеалізмом.
Ідеологія націоналізму в праці Донцова, як світогляд, приймає чинник нематеріальний – волю – за основу буття, як етика, вважає за добро те, що зміцнює силу нації, як історичний світогляд, визнає ідеям вплив на життя, а як наслідок дії на психологію її визнавців, змушує здійснити бачення омріяного майбуття.
Степан Ленкавський
Націоналізм[2]
Передмова до третього видання
«Націоналізм», який вийшов першим виданням (з друкарні О.О. Василіян у Жовкві) 1926 року, виступив із ідеологією, яка рвала з усім світоглядом драгоманівського демократизму та соціалізму Маркса-Леніна, просякнутого отрутою москвофільства. В тій книзі автор розвивав думки, які поширював напередодні Першої світової війни, як у київському «Слові», у брошурах «Сучасне москвофільство» і «З приводу однієї єресі», виданих у Києві, «Сучасне політичне положення нації і наші завдання» – прочитане на студентському з’їзді у Львові, – під час Першої світової війни – «Українська державна думка і Європа» (видано в Берліні, Вінниці й у Львові), «Міжнародне положення України і Росія», «Культура примітивізму», «Мазепа і мазепинство» (у Києві та Черкасах) після Першої світової війни – «Підстави нашої політики» й у львівському «ЛНВку».
Основні ідеї «Націоналізму» були передусім антитезами драгоманівському «малоросіянству». Трактуванню України, як провінції Росії, що претендувала лише на деякі «полегші» культурного та соціального характеру,