самих перебувають поряд на автобані просто зараз, а вкрадені номери вона замінить, щойно дістанеться безпечного місця, щоб спинитися. Не існувало нічого, що б прив’язувало її до міста, яке вона щойно полишила. Проминувши два виїзди, вона звернула на третій. Якщо їм заманеться заблокувати трасу, вони й гадки не матимуть, де блокувати. Вона досі у схованці. Досі у безпеці, поки що.
Певна річ, про те, щоб повернутися прямо додому, наразі навіть не йшлося. Вона змарнувала шість годин, кружляючи трасами та асфальтованими дорогами й постійно перевіряючи, чи не стежить хтось за нею, перш ніж потрапила додому. На час, коли вона нарешті дісталася свого маленького орендованого будиночка, архітектурного еквівалента старої чортопхайки, вона вже була напівсонна. Вона розмірковувала, чи варто зварити кави, зважуючи переваги кофеїну над однією додатковою дією, але вирішила дотягти на залишках власного енергетичного заряду.
Вона затягнула своє тіло угору двома розваленими ґанковими сходинками, машинально оминаючи прогниле місце ліворуч на першій дошці, і відімкнула подвійний засув на сталевих броньованих дверях, які поставила у перший тиждень мешкання у цім будинку. Стіни – дерев’яний каркас, висохле дерево, фанера та вінілова обшивка – не забезпечували такий самий рівень захисту, утім, за статистикою, чужинці найперше вдиралися крізь двері. Засуви на вікнах теж не були непереборною перешкодою, утім вони змушували випадкового злодія – домушника – шукати легшу здобич. Перш ніж повернути руків’я, вона подзвонила у дзвінок. Три швидких поштовхи, що сторонньому видалися б одним суцільним натисканням. Звук Вестмінстерського дзиґаря лише трішки приглушувався тонкими стінами. Вона швидко переступила поріг, про всяк випадок затамувавши подих. Не почувши тихого хрускоту розбитого скла, вона видихнула, зачиняючи за собою двері.
Систему охорони будинку вона створила самотужки. Професіонали, котрих вона попервах вивчала, мали власні методи. Але ні в кого з них не було її особливих умінь. Як і в письменників, авторів безлічі романів, якими вона наразі послуговувалась як неправдоподібними посібниками. Решту того, що їй потрібно було знати, легко було виловити на YouTube. Нові запчастини до пральної машини, мікропроцесорний прилад управління вона замовила онлайн, придбала новий дзвінок на двері, кілька допоміжних приладів – і вона змайструвала надійну пастку.
Замкнувши за собою засуви, вона ляснула по найближчому до дверей вимикачеві, щоб засвітити світло. Крім цього, на панелі розташовувались іще два вимикачі. Той, що посередині, – бутафорський. Третій, найдальший від дверей, підключений до того ж дроту низької напруги, що й дзвінок у двері. Достоту як цей прилад і двері, панель з вимикачами була новішою на десятки років, ніж решта всього у маленькій вітальні, яка правила водночас за житлове приміщення, їдальню та кухню укупі.
Усе мало такий вигляд, як вона залишила: мінімальна кількість дешевих меблів – нічого завеликого, за чим могла б сховатися доросла людина: