спала з її спини, і її підняли за зап’ястки. Вона підібгала під себе ноги якомога швидше, щоб зняти напругу з плечових суглобів. Вона мала тримати зброю в робочому стані. Він стояв за її спиною, але з того, звідки доносилось його дихання, вона збагнула, що він високий. Він потягнув за зап’ястки з такою силою, що їй довелося стати навшпиньки, ледь торкаючись підлоги.
– Добре, куценька, а зараз ти можеш для мене дещо зробити.
Вона не була достатньо натренованою, щоб збороти його в бою, і не має сили, вивернувшись, звільнитися. Вона тільки могла сподіватись, що вдасться скористатись підготованим нею захистом.
Вона сяк-так на мить змістила вагу з напружених плечей, вдаривши носком об землю так, щоб вискочило лезо з підбора лівого черевика (переднє лезо було в неї на правому черевику). Потім вона незграбно полоснула ногою туди, де мали б бути його ноги. Він відскочив убік, послабивши хватку, і вона змогла вивільнитись і розвернутись, а її рука вже неслась у повітрі, щоб доторкнутись до його незахищеної шкіри. Він був надто високий, вона не дотяглася до його обличчя, і шип на каблучці лише подряпав щось тверде на його грудях – бронежилет. Вона відскочила назад, ухиляючись від удару, який, відчувала, буде завдано за мить, але в темряві нічого не бачила, тому лише розвела руки, намагаючись зачепити незахищену ділянку шкіри.
Щось вибило землю з-під її ніг. Вона, упавши на підлогу, покотилась, але він уже за мить був на ній. Схопивши її за волосся, він знову калатнув її обличчям об бетон. Ніс хруснув, і кров залляла їй губи та підборіддя.
Нахилившись, він заговорив просто їй у вухо:
– Час розваг скінчився, любонько.
Вона спробувала вдарити його головою. Її голова торкнулась чогось, але не обличчя, чогось із нерівними зубцями, металевого…
То були захисні окуляри нічного бачення. Не дивина, що він так добре орієнтувався під час бійки.
Він ударив її по потилиці.
Якби ж тільки вона наділа свої сережки!
– Я не жартую, припини. Послухай-но, я тебе відпущу. Я тебе бачу, а ти мене – ні. Я озброєний і прострелю тобі колінні чашечки, якщо вдаватимешся знову до своїх штукенцій, зрозуміла?
Поки він говорив, вона зняла однією рукою черевики один за одним. Він не перевіряв кишені, тому в неї досі були скальпелеві леза та шприци у паску.
Він відскочив від неї. Вона почула, як він відходить і знімає пістолет із запобіжника.
– Що ти хочеш… щоб я зробила? – спитала вона своїм найпереконливішим голосочком наляканої дівчинки.
Розсічена губа зіграла на її користь. Вона розуміла, що її обличчя зараз – неабияке видовище. Страшенно болітиме, коли зілля припинить діяти.
– Розбери свої пастки й відчини двері.
– Мені треба… – шморг, шморг, – увімкнути світло.
– Пусте. Я віддам тобі мої окуляри нічного бачення, а натомість заберу в тебе протигаз.
Вона опустила голову, намагаючись приховати вираз обличчя. Щойно