його провідати по дорозі в Нью-Йорк, тягнучи за собою йоркширського тер’єра і другого чоловіка? (Ця його мама була ще та непередбачувана штучка, і Кріс, її новий чоловік, ледве старший від Френсіса, ніби грав роль у мильній опері. Звали її Олівія. Коли ми познайомилися, її щойно виписали з Реабілітаційного центру імені Бетті Форд. Вона пройшла курс лікування від алкоголізму та залежності від наркотичної речовини, назва якої не уточнювалась, і весело ступила на гріховний шлях знову. Одного разу Чарльз мені розповідав, що якось посеред ночі вона постукала до нього у двері й запропонувала скласти їй із Крісом компанію в ліжку. А я досі одержую від неї вітальні листівки на Різдво.)
Один день, щоправда, запам’ятався в особливо яскравих тонах – то була осяйна субота в жовтні, один з останніх теплих днів того року. Попереднього вечора, досить холодного, ми, випиваючи, просиділи мало не до самісінького ранку, тому я прокинувся пізно, страждаючи від спеки та легкої нудоти, побачив, що вночі розкидав свої ковдри в ногах ліжка, а денне світло вже лилось у вікна. Я довго лежав нерухомо. Сонячне світло, червоне й болюче, намагалося дістати мене й крізь опущені повіки, у вогкі ноги позаходили зашпори. Піді мною мовчав будинок, він мерехтів та гнітив.
Я спустився на перший поверх, ступаючи по рипучих східцях. Ніде ні поруху, ні душі. Нарешті я відшукав Френсіса та Банні на затіненій стороні веранди. Банні був одягнутий у футболку та шорти-бермуди, а Френсіс, розпашілий плямистим рожевуватим відтінком альбіноса, із заплющеними очима, аж тремтів від головного болю і був у жалюгідному махровому халаті, поцупленому з готелю.
Вони похмелялися «Устрицею прерій». Френсіс підштовхнув до мене склянку, навіть не дивлячись на посуд.
– На, випий, – проказав він. – Мене знудить, якщо я бодай гляну на неї ще раз.
Жовток здригнувся у кривавому кетчупі склянки, змішаному з вустерширським соусом.
– Не хочу, – відіпхнув я її назад.
– Навіть не знаю, навіщо я це заколочую. – Френсіс схрестив ноги й стиснув перенісся великим та вказівним пальцями. – Ніколи не помагало. Треба сходити по «Алка-Зельтцер».
Чарльз у халаті в червону смужку зачинив за собою сітчасті двері й нечутно рушив по веранді.
– Насправді тобі потрібен десерт на основі газованки, – проказав він.
– От уже ці твої десерти з газованкою.
– Вони діють, кажу тобі. Там усе за наукою. Холод допомагає від нудоти, а…
– Чарльзе, ти постійно це повторюєш, але не думаю, що це правда.
– Та послухай же мене хоч секунду! Морозиво сповільнює процеси травлення, кола заспокоює шлунок, а кофеїн лікує головний біль. Від цукру – енергія. Крім того, усе вкупі прискорює розщеплення алкоголю в крові. Ідеальний харч.
– Зробиш мені одну порцію? – спитав Банні.
– Сам зроби, – раптом роздратувався Чарльз.
– Чесно, – озвався Френсіс, – гадаю, мені просто потрібен «АлкаЗельтцер».
Незабаром спустився