завжди здавалось мало…
Залишити хоча б один рядок,
Який колись назвали б досконалим,
І вивершить хоча б одну з думок!
О, скільки ми і думали й писали…
Але приходив невідступний строк —
І знов на вістрі гострого фіналу
Звучав суддівства строгого свисток.
Чи вірш засяє, наче світлячок?
Чи зблисне слово променем зухвалим,
Повідавши: не марним був урок
Змагань і бур, що на шляху зазнали?..
І сумнів брав: не видно ні на крок…
А ранки знов надіями світали.
А ранки знов надіями світали.
Я повертався крізь усі роки
До того заповітного причалу,
Звідкіль ми всі. До вічної ріки,
Де хвилькою маленькою гойдало
Задивлені в майбутній день зірки.
Там ходиш ти – між радістю і жалем,
Там сивиною всіяні стежки…
У сповіданні перед мене стали
Заінені від спогадів хати.
Ріка себе у кригу заховала,
Але сніги з ясної чистоти
Мені про тебе цілий день писали…
І кликали до обріїв мости.
І кликали до обріїв мости,
І сонце заясніло поранково
Моїм найпершим почуттям, любове.
Але тоді навстріч не вийшла ти.
Тебе в чужі для нас обох світи
Взяли на раннім досвітку людове…
І як мені тебе розрадить словом,
Зустріти, врятувать і вберегти?..
Ще дерево й не почало цвісти,
А з нього вже пелюстка відлетіла…
Іду в саду, на осінь просвітлілім,
Немов читаю з юності листи…
Пташиний клич вгорі – то в серпні білім
Витають десь думки під небосхилом.
Витають десь думки під небосхилом:
Смішні, серйозні, більші і малі.
То мчать увись, то зовсім при землі
Кружляють із ячанням посмутнілим.
Про що вони?.. Про те, що розгубили
Весняні ранки у холодній млі?
Що так охоче в літньому теплі
Літали б ще і сонечко б кружили?..
Та що це раптом сталося?.. На мить
Вони безвільно в леті затремтіли,
Мов хвилі моря, збиті вітром з цілі.
Ну що вас так стривожило, скажіть!
Там висота, в якій ослабли крила.
Там тінь гори, якої не скорили.
Там тінь гори, якої не скорили,
Хоч прагнули і сходили не раз.
Там тінь поразок, що навчають нас,
Караючи хистких і слабосилих.
Не відступи, знеможений, на схилах —
І зійдеш на верхи в урочий час.
Бо меншає надійності запас,
Якщо зневіра путь нам заступила…
Щасливий, хто на крутизні несхибний
Зусиллям волі, думки і руки,
Кого невдача будь-яка не спинить,
Хто з молоду завчив урок гіркий.
Бо що повчальніш: