вогнесерце.
Але, звісно, моєму батькові та братам приїхати не дозволили; також цього не дозволили нікому з мого села, хто затужив би, побачивши, як я палаю. А ті чоловіки, які приїхали, дивилися на мене, коли я стояла поруч із Драконом, і я не знала, як назвати вирази їхніх облич. На мені знову були зручні прості спідниці, та вони, йдучи геть, усе одно дивилися на мене, без ворожості, але й не так, як будь-хто з них хоч раз поглянув би на доньку лісоруба з Дверніка. Саме так я спершу дивилася на принца Марека. А вони бачили в мені людину з казки, яка могла б проїхати повз них, на яку можна було б витріщитись, але яка була геть не з їхнього життя. Від цих поглядів мені стало неприємно. Я була рада повернутись у вежу.
Саме того дня я принесла книгу Яги в бібліотеку й вимогла від Дракона перестати вдавати, ніби хист до зцілення в мене більший, аніж до будь-яких інших заклинань, і дозволити мені навчатися таких чарів, якими я можу займатися. Написати листа я не намагалася, хоча, гадаю, Дракон і дозволив би мені його надіслати. Що б я сказала? Я повернулася додому й навіть урятувала свій дім, але там мені вже не було місця; я не могла поїхати до селища й потанцювати на сільському майдані серед друзів, так само, як шість місяців тому не могла рушити до Драконової бібліотеки й сісти за його стіл.
Утім, коли я побачила Венсине обличчя, навіть з вікна бібліотеки, я геть про це не думала. Я лишила своє діяння висіти в повітрі незавершеним, як він дуже часто наказував мені ніколи не робити, й кинулася донизу сходами. Він кричав мені услід, але його голос не долинав до мене, тому що Венси не було б тут, якби могла приїхати Кася. Я стрибками подолала останні кілька сходинок до великої зали та лише на мить зупинилася біля дверей. Я крикнула: «Ірронар, ірронар»; це було лише заклинання для розплутування складних вузликів з ниток, та ще й спотворене, але я долучила до нього багацько чарів, ніби вирішила продертися крізь зарості із сокирою замість витратити час на те, щоб знайти обхідний шлях. Двері підстрибнули, наче заскочені зненацька, та відчинилися для мене.
Я впала крізь них на коліна, що раптово підігнулись – як із насолодою, в’їдливо, повідомив мене Дракон, сильніші заклинання не без причини були ще й складнішими, – проте я сяк-так піднялася й схопилася за руки Венси, коли та підняла їх, аби постукати. Зблизька було видно, що її обличчя було спотворене риданням. Її волосся лежало в неї на спині, хмарками вибиваючись із довгої пишної коси, а її одяг був подертий і забруднений; вона була вдягнена в нічну сорочку, на яку накинула халат.
– Нєшко, – сказала вона, занадто сильно схопивши мене за руки, здушуючи їх до нечутливості, а її нігті вп’ялися мені у шкіру. – Нєшко, я мала приїхати.
– Розкажіть, що сталося.
– Вони забрали її сьогодні вранці, коли вона пішла по воду, – сказала Венса. – Троє. Троє ходаків, – голос її урвався.
Весна була поганою, навіть якщо з Пущі виходив лише один ходак і починав висмикувати людей з лісів, наче плоди. Я якось бачила одного, здалеку