Коли воно знову розгладилося, їжа змінилася повністю. Там, де були печені яйця, лежала смажена курка; замість миски кролячої печені – купка дрібнесенької молодої весняної квасолі, хоча її сезон уже сім місяців як минув; замість печеного яблука – пиріжок, повний тонесенько нарізаних яблук, усіяний товстими родзинками та вкритий медом.
Він відпустив мене. Втративши його підтримку, я захиталася та схопилася за край столу, а легені в мене спорожніли, неначе хтось сів мені на груди; я почувалася так, ніби з мене чавили сік, як з лимона. По краях поля зору мерехтіли зірочки, і я зігнулася, мало не мліючи. Я лише здалеку побачила, як він опускає очі на тацю, а його обличчя дивним чином хмурніє, ніби він водночас здивований і роздратований.
– Що ви зі мною зробили? – прошепотіла я, коли знову змогла дихати.
– Перестань скиглити, – зневажливо промовив він. – Це всього-на-всього примова, – весь його можливий подив зник; він махнув рукою на двері, сівши за стіл перед обідом. – Добре, забирайся. Я бачу, що витрачатиму на тебе надто багато свого часу, та на сьогодні з мене досить.
Ну, хоч цьому наказу я була рада скоритися. Я й не спробувала взяти тацю, а лише повільно вибралася з бібліотеки, тримаючи руку біля тулуба. Досі ледве йшла від слабкості. Майже півгодини пхалася сходами назад, аж до горішнього поверху, а потім увійшла в маленьку кімнатку й зачинила двері, підтягнула до них тумбочку та впала на ліжко. Якщо Дракон підходив до дверей, поки я спала, то я нічого не чула.
Розділ 2
Наступні чотири дні я не бачила Дракона. Ці дні я з ранку до ночі проводила на кухні: знайшла там кілька куховарських книжок і гарячково відпрацьовувала кожен рецепт у них один за одним, намагаючись стати найчудовішим кухарем, про якого хто-небудь коли-небудь чув. У коморі було достатньо їжі, щоб я не переймалася тим, що витрачала даремно; якщо щось було зіпсованим, я їла це сама. Я дослухалася до поради та приносила йому їжу в бібліотеку рівно за п’ять хвилин до потрібної години, а ще накривала тарілки та поспішала. Він більше жодного разу не перебував там у мить мого приходу, тож я була задоволена й не чула від нього жодних скарг. У скрині в моїй кімнаті лежало трохи одягу з домотканого полотна, який мені більш-менш підходив: ноги в мене були голі нижче коліна, руки – нижче ліктя, і мені доводилося підперізувати його довкола талії, проте я була не бруднішою, ніж зазвичай.
Я не хотіла йому догоджати, але хотіла не дати йому вчинити це зі мною ще хоч раз, хоч яким було те заклинання. Я прокидалася від снів по чотири рази на ніч, відчуваючи в себе на губах слово «ліринталем» і відчуваючи в роті його смак, неначе там йому й було місце, а його рука дуже обпікала мою.
Страх і робота були не таким уже й жахливим товариством. Вони обоє були кращими за самотність і глибші страхи, гірші, які, як я знала, справдяться: що я десять років не бачитиму матері й батька, що я вже більше не житиму у власному домі, ніколи більше не біситимуся в лісах, що та дивна алхімія, яка діяла на Драконових дівчат, невдовзі почне оволодівати мною й оберне мене на людину, яку я зрештою не впізнаю. Принаймні доки