і став його розглядати – рухи і смикання цього замірка розсмішили його. Та і не тільки його – на маніпуляції з таким крихітним агресором звернула увагу уся команда абордажників.
– Дроїд-діагност «Мікро-Фе4к» – так пізнала його нейромережа.
– Погана справа у ворога, якщо ось навіть такі дрібні пішли в хід – констатував землянин під регіт його команди, яка продовжувала стежити за безуспішними потугами цього дива дотягнутися до кривдника.
– Якось вони швидко закінчилися – задумливо помітив Крун, рахуючи трупи ворогів, що валяються навкруги. Тут не більше п'ятдесяти, десь мають бути ще залишки команди, та і сам керівний склад, швидше за все, цілий доки і неушкоджений.
– Пора відвідати місцеве керівництво – хтось повинен мені відшкодувати втрату такої кількості майна – сказав технолог і наказав дроїду кинути дрібного партизана об найближчу стінку.
Ніжний організм діагноста не переніс такого варварського способу пересування і незабаром затих на підлозі, заздалегідь пару разів посмикавши своїми маніпуляторами. До рубки управління добралися швидко і без неприємних місцевих несподіванок – схоже, що фантазія і домашні заготівки у захисників закінчилися – так думав наш герой, але жорстоко помилився. На останньому переході до рубки їх чекав останній блокпост: два десятки коритців, одягнених в якісь блискучі костюми, і озброєних короткими тонкими мечами. Від побаченого апофеозу уся команда завмерла в нерішучості і здивуванні: місцеві мешканці реально зірвали усім шаблон. Дивлячись на ці блискучі костюми, технолог чомусь згадав Землю і фільми про середньовіччя, яких надивився колись досить.
– Це…це ж обладунки,…на зразок якихось рицарських, чи що,… а мечі – це взагалі жерсть. Вони що, збираються нас цими копирсалками до смерті залоскотати? – першим опам'ятався від цієї сюрреалістичної картини Макс, здивовано поглядаючи на Круна.
– Сам в шоці, перший раз таке бачу – в розгубленості пробурмотів той – ти подивися краще геть на тих двох, вони взагалі якісь ударені на голову.
Чоловік перевів погляд на парочку місцевих пасажирів, які різко виділялися на тлі інших двадцяти «лицарів»: це були два організми звичайної білої раси, один вище за іншого. Руки і обличчя у них були покриті страхітливими смугами темної фарби – усе це було виконано на них хаотично, без певної системи і порядку. Характер цього бойового, мабуть, розфарбовування був в чомусь аналогічний зовнішньому забарвленню його бойових дроїдів – тільки тут переважали чорні і зелені мазки.
– Цікавий підхід – резюмував свої перші враження фахівець – авангардний макіяж, іпать.
Обидва організми носили однакові головні убори, прикрашені по центру червоною п'ятипроменевий фіговиною, смутно знайомою йому з далекого минулого. Сам убір теж щось навівав із спогадів: масивний волохатий предмет, що частково закриває одне вухо організму, в той час, як друга частина