провести заплановану публічну демонстрацію, адже загадково зник із потяга в 1890-му. Його тіла й багажу так і не відшукали. Детективи трьох країн займалися його пошуками. Жодного сліду не знайшлося. Гадаю, на час зникнення він прямував потягом на Париж[2].
– Так і було, – сказав Вальдано, усе не відводячи погляду від очей Секюлера. – Він відвідував брата в Діжоні. Планував зустрітися з друзями в Парижі, перш ніж попрямувати далі до Нью-Йорка на час запланованої експозиції. Це мала бути перша публічна демонстрація рухомих зображень.
– Але Секюлер так і не прибув до Парижа. Насправді його більше ніколи не бачили. Схоже, що Гічкок початку сторіччя потрапив у біду.
– Це ваша парафія, – сказав Вальдано. – Ви бачили щось із його робіт?
– Я бачив «Сцену в садах на Принцес-стрит», – всміхнувся Вітмен. – Усі дві секунди.
Він зручніше вмостився в кріслі.
– Каталоги стверджують, що серед його вцілілих робіт також є «Рух транспорту через Південний міст», «Людина, що виходить з-за рогу» і «Акордеоніст».
Вальдано знову глянув на нього з тією-таки змовницькою посмішкою.
– Це не зовсім так.
– Так сказано в каталогах.
– Звісно, ваші джерела поінформовані, та навряд чи точні.
Він витягнув зі столу одну з шухляд і дістав два аркуші, які простягнув Вітмену.
– Нещодавно я придбав це в одного книгаря, який облаштувався в Нью-Йорку.
Ніби прочитавши думки Вітмена, він додав:
– Листи Карлайла Істроу другові.
– Карлайла Істроу? Окультиста?
– Окультиста, письменника, альпініста, філософа, шахіста, художника і соціального критика, і це ще не все.
– А також чорного мага, наркомана, еротомана. Пам’ятаю його на обкладинці альбому «Клуб самотніх сердець сержанта Пеппера». Він мав суттєвий вплив на багатьох музикантів, як-от Джиммі Пейджа, який придбав його колишній замок у Шотландії.
Вальдано всміхнувся.
– Він другий зліва – між Мей Вест і Шрі Юктешваром.
Одержимий розгадуванням таємниці безсмертя, Карлайл Істроу об’їхав світ, провадячи окультні ритуали, укладаючи практичні посібники з езотерики та магії (чи «магіки», як він її називав) і здобуваючи друзів серед найвидатніших митців і мислителів свого часу, включно з Оґюстеном Секюлером.
Вітмен спитав, яким чином цей лист пов’язаний із французьким винахідником.
– Дивіться самі.
Він поправив окуляри в сталевій оправі й заходився вивчати документ. Це був надрукований на парі аркушів лист із двома маленькими дірочками там, де сторінки колись були сколоті разом. Обидва аркуші вицвіли з часом, і на них були помітні легкі згини від тримання в конверті. Рядки були написані чорним чорнилом, дещо нахиленим почерком із гострими кутками та розривами. Лист датувався 16 серпня 1980 року і мав заголовок «Готель “Блю Клеридж”». Автор-окультист перекреслив заголовок і написав, вочевидь, свою тодішню адресу:
ххххх –