Еш отримав дані від давачів, вбудованих у скафандри, що в астронавтів різко почастішав пульс.
– Ми дуже близько.
Астронавти йшли далі. Попереду них щось височіло. Даллас почав уривчасто дихати від хвилювання й напруги.
На жаль, то була лише… велика покручена гірська порода дивної форми. Припущення Еша про те, що вони опинилися десь перед горбами, виявилося вірним. Астронавти зупинилися відпочити під кам’яним монолітом, адже він хоч якось захищав від камінного граду. У цей час смуга знову зникла з екрана навігатора.
– Знову втратили її, – промовила Ламберт.
– Ми що, минули її? – Кейн вдивлявся вбік скель, марно намагаючись побачити їх.
– Ні, якщо воно не під землею, – Даллас сперся об камінь. – Може бути за ось цим, – він поплескав моноліт рукавицею. – Або це завади через буревій. Давайте відпочинемо, а там подивимось.
Вони чекали там, спершись на гладку стіну. Навкруги них гув вітер, немилосердно ганяючи куряву й туман.
– Тепер ми точно сліпі, – сказав Кейн.
– Скоро світанок, – він налаштував мікрофон. – Еше, чуєш мене? Коли настане день?
– Сонце зійде за декілька хвилин, – почувся далекий голос наукового співробітника, спотворений завадами.
– Тоді ми щось побачимо.
– Або навпаки, – прокоментувала Ламберт. Вона не приховувала відсутність ентузіазму. Лабмерт втомилася, як чортяка, а їм ще треба було дійти до джерела сигналу. Ця порожнеча й страхітлива атмосфера виснажувала не лише фізично, але й психічно. Ламберт воліла повернутися до своєї чистої, яскравої та знайомої панелі управління.
Після світанку стало не легше. Замість того щоб підняти астронавтам настрій, сонце ще більше їх настрахало: тепер повітря стало не помаранчевим, а криваво-червоним. Можливо, коли тьмяна зоря підійметься вище, то довкола стане не так страхітливо…
Ріплі витерла чоло і втомлено зітхнула. Переконавшись, що всі нові деталі працюють належним чином, вона зачинила останню стінну панель і розклала інструменти по відділеннях у сумці.
– З іншим ви повинні впоратися. Я зробила всю тонку роботу.
– Не турбуйся, впораємся, – запевнив Паркер нейтральним тоном. Він не дивився в її бік, сконцентрувавшись на роботі. Він досі був засмучений через те, що вони із Бреттом можуть не отримати нічого з результатів цієї експедиції.
Ріплі пішла вбік тамбуру.
– Якщо у вас будуть якісь проблеми, я в капітанському відділенні.
– Добре, – спокійно сказав Бретт.
Паркер провів її поглядом, поки її струнка фігура не зникла в коридорі.
– От сучка.
Еш натиснув на кнопку. Тепер завдяки підсилювачу троє постатей, що рухалися, стали чіткими, а мерехтіння навколо них зникло. Він перевірив інші давачі: сигнали від трьох скафандрів були досить сильними.
– Як справи? – запитала Ріплі по внутрішньому телефону.
Він швидко вимкнув екран і відповів:
– Усе добре.
– Де вони? – запитала Ріплі.
– Уже