змінилось. Увесь цей час ми неправильно розповідали такі історії. Книжка «Давид і Голіаф» учить належно їх розуміти.
Частина перша. Переваги вад (і вади переваг)
Дехто вдає багача, хоч нічого не має, а дехто вдає бідака, хоч маєток великий у нього.
Розділ 1. Вівек Ранадіве «Це було зовсім випадково. Мій батько ніколи доти не грав у баскетбол»
Коли Вівек Ранадіве вирішив тренувати баскетбольну команду своєї доньки Анджалі, він визначив для себе два принципи. Перший полягав у тому, що він ніколи не підноситиме голос. Це був Національний юніорський баскетбол – молодша ліга баскетболу. Основу команди становили дванадцятирічні діти, і Ранадіве знав із власного досвіду, що в такому віці вони погано реагують на крик. Він вирішив вести справи на баскетбольному майданчику так само, як у своїй компанії з виробництва програмного забезпечення: говорити спокійно й тихо, переконувати дівчат у правильності свого підходу, звертаючись до логіки та здорового глузду.
Другий принцип був важливішим. Ранадіве дивувало, як американці грають у баскетбол. Він родом із Мумбаї. Сам виріс на крикеті й футболі. Він ніколи не забуде перший баскетбольний матч, який побачив. Гра здалася Ранадіве безтямною. Команда А здобувала очки, а потім негайно поверталася на свою половину майданчика. Команда Б вводила м’яч у гру й вела його на сторону команди А, де на них терпляче чекали. А потім відбувався зворотний процес.
Згідно з вимогами, довжина баскетбольного майданчика має дорівнювати 94 фути[9]. Здебільшого команда захищала приблизно 24 фути[10] й віддавала супернику інші 70 футів[11]. Іноді команди пресингували по всьому майданчику – тобто перешкоджали спробам суперника провести м’яч далі. Але цей пресинг зазвичай тривав усього кілька хвилин. У баскетбольному світі неначе змовилися грати певним чином, подумав Ранадіве, і внаслідок цієї змови збільшувалося відставання слабких команд від сильних. Зрештою, в хороших командах були високі гравці, які вміли добре виконувати дриблінг і кидки; вони могли впевнено використовувати свої заготовки на половині майданчика суперника. Чому ж тоді слабкі команди давали змогу сильним суперникам робити те, що в них добре виходить?
Ранадіве подивився на своїх дівчат. Морґан і Джулія були серйозними баскетболістками. Але Нікі, Анжела, Дані, Холлі, Анніка та його донька Анджалі ніколи не грали в цю гру. Вони були не дуже високими. Не вміли виконувати кидки. У них не дуже добре виходило вести м’яч. Вони не з тих гравців, які щовечора грають у баскетбол у дворі. Ранадіве мешкає в Менло-Парку, в самому серці каліфорнійської Кремнієвої долини. За його словами, його команда складалася з «маленьких білявих дівчаток». Це були доньки комп’ютерників та програмістів. Вони працювали над науковими проектами, читали довгі та складні книжки і мріяли стати морськими біологами, коли виростуть.