Ти дав тому малому курдові п’ять кусків, аби витягти зі Стамбула, але навіть сам визнав, що справа була закінчена, марна. Ти не мусив йому платити.
Нейт дивився на Ґейбла, доки вони виходили з алеї і йшли у бік залізничного вокзалу. Ґейбл уникав погляду у відповідь, і Нейт розумів, що в кремезному Ґейблі ховається щось набагато більше, ніж здається на перший погляд. Та найближчим часом він не мав на меті перевіряти, що саме.
Повітря було холодне, і Нейт підняв комір свого пальта.
– Ти не відповів мені про Форсайта, – сказав він. – Що там за історія?
Ґейбл проігнорував це запитання і йшов собі далі тротуаром.
– Знаєш, де російське посольство? – спитав Ґейбл. – Китайське? Іранське? Сирійське? Ти мусиш за необхідності вскочити в машину й доїхати до будь-якого з них. Одного дня тобі, можливо, доведеться прикривати якогось бідолашного виродка. Дам тобі тиждень, щоб усі їх познаходити.
– Так, гаразд, без проблем. Так що з Форсайтом? Що сталося?
Нейту доводилось виляти засніженим тротуаром між перехожими, доки Ґейбл пробивав собі шлях крізь пообідній натовп. Вони підійшли до рогу й почекали світлофора. Нейт побачив кав’ярню на протилежному боці вулиці.
– По чашечці кави? Ходімо, я плачу.
Ґейбл поглянув скоса на Нейта й кивнув.
За кавою і чаркою бренді Ґейбл розповів історію.
Форсайт вважався одним із найкращих голів резидентур в управлінні. За двадцять п’ять років своєї кар’єри він піднявся по службі з бездоганними показниками. Ще молодим офіцером завербував першого в історії північнокорейського донощика. До падіння «стіни» він керував польським полковником, який надав Форсайту військові плани південного командування Варшавського договору. За кілька років по тому він завербував грузинського міністра оборони, який, в обмін на рахунок у швейцарському банку, організував перевезення танка Т-80 з новою реактивною бронею о 03:00 пляжем у Батумі, де його повантажили на важке десантне судно, яке ЦРУ орендувало в румунів.
Підіймаючись угору, Форсайт був одним із членів керівництва, який сам займався роботою і знав, у чому суть Гри. Офіцери його просто обожнювали. Посли приходили до нього отримати пораду. «Костюми» з сьомого поверху штаб-квартири довіряли йому, і у віці сорока семи років його винагородили вершками – посадою голови резидентури в Римі. Перший рік Форсайта в Римі, як і очікували, минув успішно.
А от чого ніхто не очікував, так це що політично тямущий Том Форсайт скаже гордовитій помічниці сенаторки, яка відвідувала Рим разом з делегацією конгресу, заткати рота і слухати, а не базікати під час брифінгу в резидентурі. Вона поставила під сумнів «заслужену мудрість» контроверсійної та надсекретної роботи римської резидентури. Двадцятитрирічна магістерка Єльського університету з політичних наук з двадцятимісячним досвідом роботи в Капітолії також особисто розкритикувала роботу Форсайта, зауваживши, що, на її думку, «конспірація тут, м’яко кажучи, слабувата». Це спровокувало зазвичай флегматичного Форсайта вимовити загадкове «сра�