посварилася зі своїм найкращим другом і чоловіком, з яким перебуває в цивільному шлюбі, таке визначення найбільше відповідає дійсності, хоч би як вона не злилася і досі на Івана. Тема спору не мала зараз значення, значення мало те, що вона нікому не повідомила про свої наміри. Просто вдягнулася прогулянково-дачно – майка, коротка джинсова спідниця, кросівки – взяла пляшку мінеральної води, сіла в машину і поїхала шукати пригод на свою дупу. І, треба визнати, знайшла їх по повній програмі.
Вона вирішила відшукати мисливський маєток Хазяїна, що ховався десь всередені Заповідника за річками, болотами, деревами, рвами з водою, охороною, оленями та кабанами. Обійти його володіння. Побачити, де той, кого вона ненавидить всією душею, проливає кров, убиваючи звірів, так би мовити, полює – втілює в реальність свої мрії мисливця за людьми, володаря людських доль. Іншими словами, Саша хотіла зазирнути в темну душу Хазяїна і знайти його слабке місце, знайти те яйце, де захована його «голка життя», щоб потім нанести туди смертельного удару. Рішення проникнути в Заповідник вона приймала не спонтанно: вивчала мапу, хоча місцевість знала непогано: тут, зовсім неподалік, вже п’ятдесят років стоїть у селі хата, де спочатку жила її бабуся, а потім і батьки. Все, що пов’язано з цим Заповідником, Саша знала дуже давно і добре. Колись тут була дача Першого секретаря комуністичної партії країни Володимира Щербицького – той любив відпочивати в тиші серед лісу. За радянських часів, звісно, господарство і будівлі підтримувалися в належному стані, але потім, за часів нової незалежності, все потихеньку занепало. Хазяїн, як тільки дорвався до влади й отримав можливість грабувати, взявся за розбудову дуже круто – відрізав собі 30 гектарів мисливських угідь, яким надали статус Заповідника: там, де був єдиний проїзд на півострів, викопали величезний рів, який танком не проїдеш, одне слово, він відмежувався від світу і людей, як зміг.
Єдиною проблемою повної ізоляції стало село, де жило приблизно сімдесят чоловік. Челядь Хазяїна ніяк не могла на той час їх виселити: спочатку пропонувала гроші за переїзд – селяни не погодилися, потім почала розповсюджувати різні чутки про наміри оголосити село зоною екологічного лиха, і багато хто з мешканців уже встиг пошкодувати, що відмовився від грошей. Однак тут різко сталися чергові позачергові вибори. Хазяїн втратив владу – і людям хоча б трохи пощастило: для них побудували (за державний кошт, звісно) окрему дорогу. Так що тепер сімдесят селян добиралися до свого села такою високоякісною трасою, якою не їздив на той момент жоден громадянин країни – і все лише тому, що Хазяїн ні з ким не хотів перетинатися на цьому клаптику землі. Нічого не вдієш таке він мав бачення особистого щастя – відгородитися від усіх.
Випадково дізнавшись про такий перебіг подій у Заповіднику, Саша якось одразу зрозуміла, що країна тепер має справу не з просто черговим президентом-клептоманом, якого при нагоді або переоберуть або повалять, а з людиною, що ніколи, що б не сталося,