вірити у своїх дітей). Мама й тато вирішили негайно запросити педагога, щоб навчити хлопчика читання і письма. Адже з таким розумом йому все має даватися легко!
Однак тут на них чигало справжнє розчарування. Хоч хлопчик і був надзвичайно допитливим і розумним, наука давалася йому не надто легко. Коли вчителька наполягала, щоб її учень більше докладав зусиль, він у відповідь злився, нервував і навіть жбурляв у неї іграшки. Герман і Пауліна вирішили, що не варто більше мучити дитину, і відмовилися від приватних уроків. Нехай їхній дивакуватий горобчик ще підросте!
– Який символ стародавнього міста Ульм, в якому народився Альберт?
– Чим займався Берті замість бавитися, як усі діти?
– Яке майбутнє пророкували хлопчикові?
– Завдяки якому предмету батьки зрозуміли, що їхній син дуже розумний?
Розділ другий, про «безнадійного» учня
Щаслива людина надміру задоволена теперішнім, щоб надто перейматися майбутнім.
У перший клас Ейнштейн пішов до церковної школи, що утримувалася коштом міста Мюнхен. Саме туди перебралася хлопчикова сім’я, коли малому виповнився рік. Школу Альберт любив не більше за домашнє навчання. Тобто взагалі не любив.
Тут від хлопчика вимагали дисципліни – іграшками вже не пожбурляєшся. А ще Берті доводилося спілкуватися з учителем у присутності інших учнів. Дивно звучить, однак не забуваймо, що хлопчикові навіть важко було вимовити перше слово! Тож зрозуміло, яких зусиль йому вартувало спілкування з чужими людьми. Альберт боявся і весь час почувався ніяково. Неймовірне розчарування!
Утім, вибору Альберт не мав. Довелося починати з простих відповідей на кшталт «так» або «ні», пізніше додавати до них інші слова, вчитися звертатися з проханнями… Хлопчик незчувся, як під кінець першого класу майже вільно спілкувався з різними людьми. І хто тепер скаже, що від школи самі лиш кривди?
Приблизно тоді ж мама Пауліна вирішила, що Альбертові не завадило б зайнятися музичним вихованням, бо ж хлопчикові так подобається слухати її гру на піаніно! І маленький Ейнштейн почав брати уроки гри на скрипці. Тут йому придалися вроджені зосередженість і терпіння, бо щоразу грати одні й ті самі гами – ще та нудота, яку слід пережити, перш ніж грати справжню красиву музику. Ейнштейна ж повторення гам зовсім не обтяжувало. Ба більше, гра на скрипці згодом стала одним з його улюблених видів дозвілля. Упродовж усього свого життя він періодично повертався до занять музикою і якось навіть дав справжнісінький концерт[2].
А от зі звичайною школою у Альберта ніяк не складалося. З’ясувалося це, коли десятирічний хлопчик пішов вчитися до Мюнхенської гімназії. Вчителі примушували гімназистів зазубрювати матеріали з підручників, при цьому не обов’язково було розуміти написане. Альбертові це зовсім не подобалося. Він любив розмірковувати над прочитаним, дійти висновків, на все мав власну