align="center">
Глава друга, в якій батько вчить Блеза, а Блез дивує батька
Минуло небагато часу, і родину спіткало горе. Невдовзі після народження маленької Жаклін померла Антуанетта Паскаль. 38-річний Етьєн залишився з трьома дітьми на руках. Він дуже сумував і шукати собі іншу дружину не захотів. Піклування про малюків лягло на плечі старшої дочки – Жильберти. Звісно, їй не доводилося годувати і вдягати дітей – цим у домі Паскалів опікувалися служниці. Та саме до Жильберти тепер ішла малеча за ласкою і розрадою.
У ті часи для дітей зазвичай запрошували домашніх учителів, а старших відправляли до колежу. Але Етьєн Паскаль вирішив, що своїх дітей навчатиме сам, за власною програмою.
Основну увагу він приділив синові. Блез із дитинства був допитливим і кмітливим. Мине багато років, він стане знаменитим, а його сестра Жильберта напише про нього спогади. Там будуть такі слова: «Щойно почавши говорити, брат виявив ознаки неабиякого розуму – не тільки в коротких репліках, які він висловлював дуже доречно, але й у питаннях про природу речей, які вражали кожного слухача».
Питання Блеза часто-густо спантеличували дорослих. Його не вдовольняли розпливчасті пояснення, що їх дорослі дають зазвичай дітям, або обіцянки «зрозумієш, як подорослішаєш». Якщо відповідь не була повною та переконливою, хлопчик ішов до своєї кімнати й розмірковував над питанням доти, доки не знаходив пояснення. Багато з його висновків дивували навіть дорослих.
Наприклад, в одинадцять років за обідом він зацікавився, чому фаянсова тарілка, яку зачепили ножем, задзвеніла, але звук стих, щойно тарілки торкнулися рукою. Кілька днів він досліджував різні предмети – стукав по них, дослухався до звуків, які вони видають, намагався зрозуміти, чому одні звучать голосніше, а другі тихіше, і від чого залежить тривалість звуку. Нарешті він написав невеличку наукову роботу, яку гордо назвав трактатом. У ній він виклав свої спостереження й висновки. До наших часів цей трактат не зберігся, але Етьєн Паскаль і його друзі, які теж захоплювалися наукою, визнали роботу хлопчика цікавою та оригінальною.
Треба сказати, що на той час родина вже переїхала до Парижа. Паскалі оселилися в центрі столиці, неподалік від королівського палацу та чудового Люксембурзького саду. Етьєн залишив службу, і в нього з’явилося більше часу для навчання дітей та занять наукою.
У паризькій оселі Паскалів часто збиралися відомі вчені того часу. Вони із запалом обговорювали наукові проблеми. Блез, у якого майже не було друзів і який волів спілкуватися з дорослими, зацікавлено дослухався до цих розмов, а з часом навіть почав до них долучатися. Особливо його цікавили розмови про геометрію.
Блез неодноразово просив батька пояснити, що то за наука. Та Етьєн, який добре знався на математиці, вважав, що синові це знати ще зарано. На його думку, перш ніж підступатися до таких складних речей, розум дитини треба добре підготувати.
Паскаль-старший мав чіткий план: спочатку дітям слід розповідати