Нікола Тесла. Ольга Опанасенко

його.

      Лікарі розводили руками: вони не тільки не могли вилікувати Теслу, але навіть не розуміли, що з ним. І тільки його друг, Антал Сігеті, атлет і ентузіаст фізичних вправ, змушував Ніколу займатися гімнастикою і мало не силою витягав на прогулянки.

      Під час однієї з таких прогулянок і сталася подія, яка назавжди врізалася в пам’ять Тесли і фактично змінила вигляд відомого нам світу. Літнього вечора вони з Сігеті прогулювалися в парку, і Нікола, який знав напам’ять безліч віршів, читав уривок із трагедії Гете. У рядках цих геніальний вчений Фауст журиться через те, що людині не дано літати:

      Заходить сонце; гасне день у нас;

      Десь інший край ще оживить та сила.

      Коли б дались мені могутні крила,

      Летів би я за сонцем повсякчас,

      Глядів би я на світ просторий

      У променистім сповитті…[2]

      І раптово Теслу осяяла думка, як повинен працювати двигун, над яким він так довго ламав голову! Напевно, він уявив собі, як повільно обертається навколо своєї осі Земля і як ширяє над нею щасливий крилатий Фауст, поспішаючи вдалину, за заходом сонця.

      Це не котушка повинна обертатися між двома магнітами. Нехай магніт крутиться в центрі механізму, по колу якого закріплені котушки! Він накреслив схему тростиною на землі – і друг його зрозумів!

      Знову переживаючи ту мить, через 20 років Тесла напише: «Я б віддав тисячу таємниць природи, які міг би при нагоді розгадати, за одну, яку вирвав у неї, незважаючи на всі перешкоди, нехай би і з загрозою для власного життя».