ніч – знаменита прикмета петербурзького літа. Невеличкий натовп, що зібрався удосвіта 13 липня 1826 року на Троїцькому мосту і на березі Неви під Петропавловською фортецею, спостерігав за тим, як у кронверку розгортається моторошний ритуал. Під барабанний бій із фортеці вивели кількадесят молодих чоловіків у брудних і заношених офіцерських мундирах. Їх поділили на групи й поставили перед строєм солдатів, що їх ці люди колись вели у бій. Вони незворушно вислухали вирок – тривала каторга й заслання. Після оголошення вироку на в’язнів надягли кайдани, а над їхніми головами зламали шпаги – це символізувало позбавлення дворянського статусу, офіцерських звань, нагород і відзнак. Еполети і мундири спалили.
Щойно ритуал «громадянської страти» закінчився і каторжників знову загнали у фортецю, охоронці вивели з воріт п’ятьох чоловіків у важких кайданах. Їх підвели до шибениці, поспіхом зведеної у кронверку фортеці. Далі сталася незапланована пауза – шукали лаву, щоб поставити в’язнів на шибеницю. Нарешті знайшли в сусідньому Училищі торговельного мореплавства. Подальша сцена вжахнула навіть катів. Під барабанний дріб з-під ніг в’язнів вибили підставки, але тільки двоє крайніх повисли в петлі, троє обірвалися. Мотузка виявилася заслабкою і не витримала ваги тіл і кайданів. Заворожений натовп затамував подих. Невже їх урятовано?
«Знать, бог не хочет их смерти», – сказав один з солдатів, але петербурзький генерал-губернатор Павло Голеніщев-Кутузов наказав ще раз повісити в’язнів. Сценарій страти розписав особисто імператор Микола І, і загартований війнами генерал – він відзначився у Битві народів під Лейпцигом 1813 року і привіз із Парижа в Петербург новину про поразку Наполеона – мав намір виконати волю імператора до кінця. Микола хотів, щоб страту провели до четвертої години ранку. Вже була майже п’ята, сонце швидко розганяло темряву, а три чоловіки, засуджені за державну зраду, все ще були живі. Голеніщев-Кутузов наказав поквапитися. Шокованих і закривавлених в’язнів, один ледве стояв, знову підняли на поспіхом поправлений ешафот. «Проклятая земля, где не умеют ни составить заговора, ни судить, ни вешать!» – нібито сказав один з них. Інший крикнув Голеніщеву-Кутузову: «Подлый опричник тирана! Дай же палачу твои аксельбанты, чтоб нам не умирать в третий раз!» Генерал стояв незворушно. До шостої години страта нарешті закінчилася. Тіла п’ятьох в’язнів, які вважали, що віддають своє життя боротьбі за свободу, прибрали. Наступного дня їх перевезли на острів Голодай неподалік Петербурга й поховали в таємній могилі.
П’ятеро чоловіків, страчених того літнього ранку 1826 року на березі Неви, очолювали змову декабристів, організовану ветеранами війни з Наполеоном. Вони хотіли змінити політичний устрій Російської імперії. 14 грудня 1825 року, за сім місяців до страти, група молодих офіцерів-ідеалістів вивела свої загони на Сенатську площу в Петербурзі, сподіваючись повалити самодержавство, скасувати кріпацтво і скликати конституційну асамблею. Вірні царю полки