1930 р. оголошено 17 грудня в Сенаті. Документ складався із 75 сторінок машинопису, містив описи ревізій, перелік зловживань, а також аналіз діяльності уряду й відповідних міністерств в українському питанні. Уряд закликано усунути зловживання і покарати винних. Цей документ у формі петиції було надіслано до Ліги Націй. О. Луцький у згаданому виступі 9 січня 1931 р. висловив чимало претензій до поліції та війська під час пацифікації.[188]
Питання оголошених петицій українцями Польщі в Лізі Націй стало поштовхом до офіційних переговорів уряду з УНДО, що супроводжувалися активними діями тимчасової президії УПР, мета яких – пом’якшити наслідки пацифікації. Президія УПР звернулася до Т. Голувка і Я. Єнджеєвича з проханням скасувати всі репресивні накази, що й надалі залишалися чинними. У середині січня 1931 р. М. Галущинського й О. Луцького заслухали у справі звільнення заарештованих послів УНДО (головно – Д. Левицького) у маршалка Сейму К. Світальського. Ці факти використала президія ББСУ, яка запропонувала розпочати переговори з парламентською репрезентацією УНДО. Вони мали порушити важливі політичні, господарські й культурні питання з метою сприяння покращанню українсько-польських відносин. Пропозицію було прийнято в ЦК УНДО, що уповноважив президію УПР розпочати переговори.[189] Громадськість цікавив обсяг повноважень, отриманих президією УПР для ведення переговорів. Комунікат ЦК УНДО, опублікований у «Свободі» й «Ділі» в середині березня 1931 р., уповноважив президію УПР до початку переговорів з урядовими чинниками у справі відшкодувань для українців. Проте 17 березня 1931 р. «Діло» опублікувало статтю «Як то було насправді», де йшлося і про повноваження УПР обговорити, як Польща виконує міжнародні зобов’язання щодо українців.[190]
Переговори розпочали 25 лютого 1931 р. з українського боку – М. Галущинський, О. Луцький, В. Загайкевич, з польського – Т. Голувко і Я. Єнджеєвич. Українці вимагали звільнити ув’язнених послів, відкрити ліквідовані гімназії, надати фінансові державні субвенції українській суспільності.[191]
Після оголошення цих вимог члени президії УПР пропонували створити узгоджувальну комісію, до складу якої б увійшли посли Українського клубу ББСУ та члени уряду. Своєю чергою, Голувко і Єнджеєвич поставили умову – Український клуб має оголосити декларацію лояльності уряду та відкликати петиції з Ліги Націй. Однак українці пропозицій не прийняли.[192]
Для УНДО таємні переговори мали зондувально-інформаційний характер. Умови польської сторони не були прийнятними для партії в момент, коли справа пацифікації набрала розголосу й мала стати темою дебатів у Лізі Націй. Ще один важливий привід – відсутність заарештованих керівників партії, без яких прихильники «реальної політики» не могли ухвалювати важливих політичних рішень. У подальших офіційних повідомленнях, президія УНДО і УПР акцентували на браку доброї волі й небажанні польської сторони реалізувати оголошені законопроекти щодо «пацифікації».